— Це був тільки секс. Один раз не рахується, а це більше не повториться.

— Ага, ну, так...

— Я нічого не ініціював. Як би ти вчинив на моєму місці? Ти б відмовився?

Цвілак похитав головою.

— Та не поведусь я на таке. Я не буду на твоєму місці, тож не відповідатиму на такі запитання. Мені шістдесят, і, на відміну від тебе, я визнаю свій вік. Бо тільки це правильно і порядно.

Тарас поплескав його по спині.

— Ну, от бачиш. І мені невдовзі стільки стукне, може, це був мій останній шанс. Ти можеш мені щось закинути? До того ж, це ти мене надоумив.

— Я тебе що? — аж підстрибнув Цвілак.

— Ти своїми розмовами про те, що ніхто не може прожити життя без тих чи інших... захоплень, навів мене на роздуми.

Цвілак спрямував на нього довгий погляд і допив склянку.

— Усе, що я тоді сказав, це те — що життя пекельно тяжке, якщо іноді не робити тих чи інших дурниць. Але я не мав на увазі нічого такого. Ну, і якщо тобі вже забаглося розваг, чому ти не обрав якусь зневірену в житті сорокарічну домогосподарку з двома дорослими дітьми? Це було б сяк-так допустимо, а так... Тарасе... — махав пальцем Цвілак, — так не робиться, це негарно ні стосовно неї, ані Аленки. Якщо ти думаєш, що викрутишся без проблем і з приємними спогадами, просто поставивши галочку у своєму списку зваблених, то помиляєшся. Запам’ятай собі. Ти не перший, хто так вступив у лайно.

Тарас покірливо сидів на своєму стільці і не заперечував, а гнів Цвілака минав. Він налив іще півкелишка і понюхав напій.

— Що-що, а сморід воно проганяє.

Патологоанатом перехилив скляночку і якось нерішуче поставив пляшку у шухляду.

— Додому чи як?

— Ти ж до смерті боїшся пенсії, хіба не правда?

Цвілак кивнув.

— Дідько забирай, так. Але не через те, що не знаю, куди себе подіти. Я щось придумаю. Та я знаю, що, накивавши п’ятами з секційної, я туди загляну ще раз, і тоді Кисовець буде нишпорити в моїх кишках. Тільки уяви того дилетанта! Щоразу, коли я зачиняю кабінет, думаю про це. Якщо я піду зараз, то наступного разу я лежатиму на столі, а він стоятиме наді мною, розставивши свої гострі пазурища.

Розділ 38

Розділ 38