З асистентом — його прізвище було Кисовець, він був на десять років молодший від Цвілака, і Тарас із ним уже не раз співпрацював, — вони переклали роздягнений труп на каталку і перевезли його тих кілька метрів від холодильної через коридор у секційну, де закріпили металеве ложе з тілом над лійчастою конструкцією. Кисовець відвіз каталку в коридор і зачинив за собою двері. П’ятеро людей обступили труп на столі. Майда з безстороннім виразом обличчя сиділа за комп’ютером за два метри від них біля стіни і чекала. Тарас став поруч із нею.

«Труп чоловіка, вік приблизно тридцять років...» — завів Цвілак монотонно. Його голос і стукіт по клавіатурі були єдиними звуками у приміщенні, доки до них не додалося клацання фотоапарата. Тарас стояв біля Майди — рівна, мов струна, вона незрушно сиділа за клавіатурою, по якій літали її пальці. Щоправда, звідти труп було не дуже добре видно, і, може, якраз тому Тарас обрав це місце. Біле тіло, вкрите зеленкуватою патиною, зів’яле, з надутим животом, у якому, здавалося, ховався величезний м’яч, було огидним. І Тарас з жахом подумав, що буде, коли Цвілак скальпелем розітне його від шиї до паху й на своїй дорозі неминуче проштрикне ту кулю. І взагалі, чому інспектори повинні бути присутні на розтині трупів? Що він міг такого помітити, чого не помітив би патологоанатом?

Але до тієї миті було ще далеко. Десять хвилин Цвілак перелічував зовнішні ознаки, а тоді без якоїсь очевидної паузи для коми, яку поставила Майда, дав знак Кисовцю. Той зробив надріз на черепі, пройшовшись скальпелем через маківку, відтягнув шкіру, тоді — потилиця і обличчя; відокре­мив шкіру, підготувавши череп до розпилу. Цвілак обвів пилкою череп, вірніше, склепіння черепа, і відклав знятий верх на металеву тацю. Повернувшись до розкритого черепа, занурився в нього обома руками, але раптом здригнувся і витяг руки. Тарас подумав, що причиною стала якась технічна перешкода, травма через тривале перебування у воді. А те, що Цвілак міг натрапити на щось нове, несподіване, йому здалося майже неймовірним.

— Тарасе, підійди-но ближче, — сказав експерт, махнувши закривавленою рукавицею.

Тарас наблизився до оскальпованого розкритого черепа і заглянув у сірі нутрощі, покриті червонуватим слизом. Уже вдруге за три дні він розглядав людський мозок, і двічі йому подумалося про жовч, залиту малиновим сиропом.

— Що там? — запитав він.

— Оце.

Цвілак запхав два пальці, зовсім не ніжно, у сіру желатинову масу і натиснув на неї, розставивши їх на відстань двох сантиметрів. Мозок піддався натиску, і з еластичної поверхні з’явилося щось гладеньке, залізне.