Тіна почервоніла.

— Дякую, — обізвався Тарас. — Я якраз збирався показати їй паспорт, але вже не треба.

Він знає, подумав інспектор, він усе знає.

Вони чекали в готельному буфеті дві години, поки з’явився Ґолоб. По дорозі до них експерт замовив на барі каву і присів.

— І що? — запитав Тарас, бо Ґолоб, здається, не збирався нічого говорити.

— У нього в кишенях було каміння, річкова галька, вона тут усюди довкола озера. Мене ж цікавить, де човен, з якого він кинувся у воду.

— Кинувся?

— На тілі не видно жодних ушкоджень, окрім виколотого ока, жодних травм, які бувають при захисті, жодних слідів від мотузки чи чогось подібного. Звичайно, він міг спати, коли його кинули у воду, але це вже нам скаже колега Цвілак після розтину.

Цвілак кивнув головою.

— Наразі це більш-менш усе, — сказав Ґолоб і вдячно схопився за каву, яка щойно прибула до столу.

— І на це ми мали чекати дві години? — застогнав інспектор.

— Якщо ти висушиш озеро, ми можемо погуляти тут іще два дні, — відповів експерт.

Тарас махнув рукою і обернувся до Цвілака. Зрештою, наближалася година, коли нормальні люди виходять з роботи з думками про вихідні, на яких їх чекає недільний обід і програма телепередач. Невже Ґолоб не помітив, невже не розумів, що вже вечоріє і що вже п’ятниця?

— Коли чекати деталей?

— Це спішно?

Тарас кивнув. Цвілак глянув на слідчого суддю, тоді знову на Тараса.

— В понеділок уранці буде запізно?

Тарас іще раз кивнув.

— Ну, тоді сьогодні ввечері, якщо я отримаю все відразу. Я зателефоную, коли все буде готово, і повідомлю. Гаразд?

— Гаразд, — відповіли Тарас і слідчий суддя.