— Не знаю.

Тарас усміхнувся — звідки йому знати.

— Ви будете довго у студії?

— Думаю, що ні.

— Ну, тоді накладемо суху.

Та сама жінка відвела його у кабінет, де він вловив початок «Дневніка» — анонс підсумків дня. Він стояв на другому місці, відразу після зустрічі прем’єр-міністра з Ангелою Меркель.

«...і поки в Бохинському озері множаться трупи, поліція блукає у темряві й безнадійно намагається встановити істину».

Він подивися на жінку, яка збентежено всміхнулася, й сам усміхнувся.

Під час трансляції новини про візит до пані Меркель його відвели у студію. Потиснувши гостеві руку, ведучий став гортати папери на столі, поки технічний працівник закріпляв Тарасові під сорочкою мікрофон. Тарас був досить дорослим, аби зрозуміти, що це означає.

Фрау Меркель попрощалася, ведучий став перед камерою і, перш ніж вимовити перші слова, натягнув на обличчя печальний вираз. Він повторив репліку про те, що множаться трупи, а поліція...

Потім пустили сюжет про знахідку в Бохинському озері: ось до берега підпливає човен, ось люди біля мертвого Лапа, ось він, ось Ґолоб, Цвілак, Тіна... на його триразовому «невідомо» сюжет закінчився.

— Отож, — ведучий врешті обернувся до гостя, — розкажіть, що вам усе-таки відомо.

— Багато чого, — повільно мовив Тарас. Він ні за що на світі не дозволить себе спровокувати. — Чи не могли б ви сформулювати запитання точніше?

— Чи ви встановили особу жінки без голови, яка вже два тижні лежить в Інституті судової медицини?

Тарас здригнувся.

— Тобто жінки, чиє тіло дуже пошкоджене... Ні, ми не знаємо, хто вона.

— Чому не казати на біле — біле, пане Бірса? Труп, який ви знайшли у Саві, — без голови.

— Це ви так кажете. А я кажу, що тіло дуже пошкоджене, і тому...

— Подивімося разом.

На екрані перед ними і на телевізійних екранах з’явилася журналістка; вона стояла перед факультетом медицини, точніше, перед Інститутом судової медицини, за дверима якого... «ховається великий секрет, що його словенська поліція приховує від звичайних громадян. З’ясуймо ж, який».