Цвілак сидів на пасажирському сидінні, а Тіна ззаду. Тарас налаштував «Хвилю 202» і слухав трансляцію змагань зі стрибків на лижах. Цвілак намагався розмовляти з Тіною, яка не дуже стежила за його запитаннями, тому він мусив їх повторювати. «Він що, не знає, коли варто припинити?» — подумав Тарас.

— Ви знаєте, що мене вражає? — обізвалася Тіна зненацька, коли вже здавалося, що навіть Цвілакові обридли розмови і він просто дивився на дорогу перед собою. — Це відмінність між серіалами і реальним життям. У нас з’явився новий труп, і Тарас, який, очевидно, знав, чиє це буде тіло, і навіть чекав, коли воно з’явиться, жодного разу не обмовився про те, щó це означає для нашого розслідування, як цей труп пов’язаний із мертвою дівчиною... і ви його теж нічого не питали.

Тарас і Цвілак перезирнулися.

— І що він мав сказати? — запитав Цвілак.

Тарас подивився на дівчину в дзеркало. Вона видавалася втомленою і роздратованою.

— Бо я мушу все це обдумати, — він показав рукою на своє чоло. — Сірі клітинки і так далі...

Коли вони виїхали на автошлях, Цвілак уже спав. Тарас крадькома глянув у дзеркало і зустрівся з її очима. Вона дивилася так серйозно, що він не міг стриматися. Простягнув праву руку і просунув поміж двох сидінь до її коліна. Тіна забрала ногу. Він іще раз спробував, і Тіна знову не піддалася. Знову — і цього разу вона вже не уникала доторку. Тарас погладив дівчину по коліну, по стегну, тоді вона поклала свою руку на його, і так вони проїхали кілька наступних кілометрів до пункту оплати на автомагістралі, де Тарас мусив скинути швидкість і взятися за перемикач.

Розділ 37

Розділ 37

Коли Тарас приїхав до Інституту, всі вже були там. Поліцейсько-судмедекспертний-судовий пролетаріат уже підпирав стіни коридору між холодильною та секційною і розмовляв ні про що, поклавшись на долю.

— Доброго ранку, Тарасе, — привітався Цвілак. — Ми вже перевдягнулись і все таке?

— І наїлися, і все решта, — відповів Тарас. — Ґолоб уже закінчив?

— Годину тому. Він сказав, що набере тебе, коли буде щось знати. Ходімо?

Тіни не було — дівчина запитала, чи треба їй приходити, і Тарас відповів, що ні.

— Не обов’язково, щоб твій перший розтин був саме цей.

— Вдягнеш маску? — запитав Цвілак у Тараса, і той ствердно кивнув.

— Я думаю, маски тут необхідні всім, хіба ні?

Він роздав маски, які вдягаються під час розтину: такі маски з внутрішнього боку покриті якось желатиновою речовиною, яка не має пропускати запахів, та все ж програє у битві з чадом, який стоїть у секційній. На щастя, слизова носа за кілька хвилин призвичаюється і до такого, тому людина перестає відчувати постійний сморід.