— Так. Я хотів, щоб ти знала.

Він сподівався, що вона скаже «дякую» чи щось таке і попрощається, але вона мовчала.

— По тобі сьогодні ведучий добряче пройшовся, — мовила вона.

Телеведучий знову на нього жалісливо глянув:

— Чи не було б краще, якби ви присвятили себе своїй роботі, а мені дозволили робити мою?

— Він того твого керівника розмазав по стінці, — задоволено сказав Тінин хлопець. Точніше, він сказав «розтер його».

— Не знаю, я не дивився.

І все ж, попри браваду, йому було не все одно.

— Мені приїхати у відділок?

Тепер була його черга мовчати.

— Коперська, 14, — обізвався він. — Я б хотів тебе побачити.

Він якраз устиг прийняти душ, як почувся дзвінок. Тіна була одягнена в куртку і в обтислий спортивний костюм. Щойно дівчина ввійшла, Тарас налетів на неї, обняв, запхав руки у штани, стиснув сідниці, поцілував і потягнув на диван у вітальні, де вже перед тим опустив жалюзі й увімкнув торшер з тьмяною лампочкою, яка відкидала м’яке світло. Тіна ніжно, але рішуче його відштовхнула. Він запитально на неї подивився.

— Потім, Тарасе.

Вона випросталась і з кишені куртки витягнула само­крутку.

— Джойнт? — запитав він.

Вона кивнула.

— Я не курю.

— А тепер будеш.

Тіна дивилася на Тараса серйозно, наче від того косяка залежало все.

— Я не розумію...