Вона всміхнулася, з тієї ж кишені видобула запальничку й прикурила. Втягнувши дим, затримала його в легенях так довго, що аж закашлялась, і простягнула самокрутку Тарасові.

— Сьогодні ввечері я б хотіла почути, як ти смієшся. Я ніколи не бачила, щоб ти сміявся. По-справжньому. А я б хотіла.

Тарас не взяв.

— Я присягаюся, що піду додому, де на мене чекає мій хлопець, який думає, що ми зараз чатуємо біля трупа з кулею в голові і водою в легенях, якщо ти не зробиш затяжку.

— Добре, — погодився Тарас. — Якщо ти роздягнешся.

Тіна всміхнулася й іще раз простягнула йому джойнт. Він узяв і швидко затягнувся, бо самокрутка вже згасала. Тіна зняла гольф через голову, розстебнула бюстгалтер, підвелася й скинула штани, шкарпетки й трусики. Елегантно, швидко й водночас не поспішаючи. Знову опустившись на диван, закинула на нього ноги й обернулася до Тараса, поклавши йому голову на коліна.

Тарас зробив іще одну затяжку, глибшу, і розкашлявся сильніше, ніж Тіна перед тим. Він простягнув їй самокрутку й намагався стишити спазми в трахеї. Коли він востаннє курив? Коли ще займався скелелазінням? Потім точно ні.

Він погладив її по коліні й пройшовся рукою по внутрішньому боці стегна. Вона не розставила ніг, простягла натомість косяк.

— Твоя черга.

Вони довго лежали в тиші. П’ять хвилин, десять, більше? Час наче перестав існувати, а Тарас відчував отупіння в голові й сухість у роті. Дівчина тулилася до нього, поклавши голову йому на груди й пестячи сосок. Його рука ніжно погладжувала її сідниці.

— Коли має повернутися твоя дружина? — нарешті запитала вона, а йому від злості захотілося закричати.

— У вівторок. У вівторок увечері. Тобто післязавтра.

Вони знову замовкли.

— І що тепер?

Тарас пройшовся середнім пальцем по її хребту, починаючи від шиї й аж до куприка.

— Не знаю.

— Як не знаєш? Це ж у тебе не вперше.

Тарас відповів не одразу.

— Мені байдуже, якщо не вперше. Мені просто цікаво. Бо для мене це вперше, якщо тобі хочеться.

— А чому ти думаєш, що не вперше?