— Кава буде в сам раз, — відповіла Тіна і пройшла вслід у ліфт.

У ліфті Тарасова асистентка спостерігала за журналісткою, поки та розводилася про тисячу кав, які вона вже випила цього дня, і вип’є ще одну, бо що ж.

— Половина цієї роботи — чекання... — говорила вона.

Вона була... Ну, не такою вродливою, як на кадрах, де не було видно, що її голова непропорційна до сідниць, а під пудрою не було видно прищів. Вона говорила словенською з відчутним штирійським акцентом, якого в репортажах, на диво, зовсім не було чути. Вона говорила багато, весь час, поки ліфт повільно повз угору на п’ятий поверх.

— І що вас цікавить? Ми можемо на «ти»? — продовжила журналістка, коли вони сіли кожна зі своїм горнятком.

Тіна кивнула головою.

— Мене цікавить те, як ти відстежувала процес над Зідаром. Мене цікавлять люди, які його оточували, які приходили на засідання, насамперед жінки, його жінки...

На мить співрозмовниця замислилась, а потім почала говорити, і слова посипалися, наче дощ, наче літня злива, яка припиняється на момент і знову припускає. Тіна трохи втомлено слухала і намагалася вхопити кінці, а це було нелегко серед слів про труднощі журналістської роботи, про суддів, які не розуміють, що ми всі в одному човні, і створюють тисячу й одну перешкоду жертовним журналістам, передовсім телевізійникам, які намагаються з судових залів якомога автентичніше, об’єктивніше і ще й цікаво розповісти про події глядачам. Про редакторів, які хочуть прямої трансляції, хоча в суді ще нічого не відбулось або все йде за зачиненими дверима...

— А тоді ти, прочекавши чотири години в якійсь кімнатчині без кондиціонера, маєш вийти перед камеру свіжа і квітуча й дати двохвилинний репортаж. Уявляєш? А тоді тобі дзвонить мама, щоб запитати, чи все з тобою гаразд, бо щось у тебе поганий вигляд...

...про те, що звинувачені не розуміють журналістів, хоча журналісти — останні гаранти того, що їх усіх не вишикують під стінкою...

...ми, журналісти, а не судді та їхні адвокати...

...і як важко було добитися від них заяв, особливо від Зідара.

— Я тому злочинцеві разів з десять пропонувала сказати щось на свій захист, але він жодного разу не захотів говорити на камеру.

Тіна не знала, чи то співрозмовниця її втомила балаканиною, чи то вона не виспалася, та вона ледь стежила за розмовою, проте остання репліка привернула її увагу.

— Як, я ж у репортажах бачила, як ти розмовляла із Зідаром?

І не просто розмовляла, розмова була дуже розслабленою.

— А, ні, це була не я. Багато людей плутає.

Тіна запитально подивилася на неї.