— Чому ми, а не спецпризначенці? — запитав Брайц, який незграбно прикріпляв пістолет. Пасок був завузький.

Тарас похитав головою:

— Не цього разу.

— Куди і по кого ми взагалі їдемо?

Тарас забрав їх із відділка. Брайц сидів поруч, а Тіна й Остерць на задньому сидінні. Була за п’ятнадцять десята вечора, і якби хтось зібрався описати вираз їхніх облич, то найвідповідніший був би — збентеження. На Тіниному він читався найслабше.

— Тіно, спочатку ти, — сказав Тарас, коли виїхав з Целовшкої вулиці на трасу.

Дівчина розповіла про те, як вона ходила на телебачення, про розмову з журналісткою Танею Коленц, яка вела чорну хроніку після того, як відсторонили Ташу, теж Коленц, бо та закрутила із Зідаром і її перевели на науку...

— Тому вона була знайома з Хлебом, — сказав Тарас, — і тому рецепціоніст у готелі сказав, що її обличчя йому звідкись знайоме.

— На початку листопада Таша Коленц звільнилася, і ніхто не знав, чому. Я шукала її номер телефону, але намарно, шукала її сім’ю...

Тіна зустрілася очима з Тарасом у дзеркальці.

— ...батьків у неї нема. Вона жила у прийомній сім’ї, з якою не підтримувала контактів.

— Це наша жертва?

Тарас кивнув.

— А ми їдемо?

— У Бохинь.

Він перемкнув радіостанцію, а тоді вимкнув радіо.

— Зідар її не вбивав і не замовляв її смерті, її вбивство не було посланням для Зідара, а наш фармацевтичний олігарх не винен. І Вербич теж, що стосується наших трупів у Бохині, і ваші розкопки, які витягнули на світ божий нещасну смерть немовляти й матері, теж ні до чого...

— Хто це? — запитав Брайц.

— Цікаво, — зітхнув Тарас. — Минулої осені, наприкінці вересня, в клініці моєї дружини, у відділенні доктора Прелца для лікування чогось там запровадили новий метод. Приїхала знімальна група «RTV Slovenija», і я абсолютно випадково опинився там і пригадую молоду жінку... Твого віку, Тіно. Вона стояла з мікрофоном перед Прелцом і розпитувала його про це нововведення.

І тоді Тараса дуже здивувало те, що Прелц поводився абсолютно нормально. Він не кусав вудила і не рив копитами землю, якщо так можна сказати, не накинувся на дівчину з усіма гарматами постарілого плейбоя, не використовував висловів «юна колего», не робив компліментів і не облизувався, аж усім присутнім зазвичай ставало незручно, тільки не йому. Ні, єдине, що він зробив, це після інтерв’ю запросив її на каву.