— Здається, у вас там труп з Бохиня. Можна на нього глянути?

— Навіщо? — запитав Цвілак, швидше щоб набити собі ціну.

Бувало, що розтиражовані у медіа справи викликали цікавість у колег, і такі прохання не були поодинокими.

— Тарас питав, чи не міг би я подивитися, — сказав Прелц, і Цвілак відповів, що раз так, нехай приходить, а самому стало навіть трохи образливо: щó Прелц міг сказати про труп, чого не сказав би він сам?

Вони пішли у морг, і Цвілак показав нішу, у якій лежав труп, а сам сів за столик, щоб за той час прочитати результати розтину тіла молодика, якого знайшли мертвим у мансарді будинку в старій частині Любляни.

— Героїн, — припустив він, коли його привезли. І так, це був героїн.

Тієї миті, коли він задоволено відкладав папір, за спиною почувся стогін і ковзання металу. Обернувшись, він побачив, як Прелц з останніх сил хапається за нішу, а тоді, перш ніж Цвілак устиг до нього добігти, розтягнувся на підлозі.

Тарас поклав телефон на полицю, а його обличчя перетворилося на суцільний знак запитання. Він сів на диван, наче не бачив Аленки. Просидів так зо дві хвилини, втупившись у темний екран телевізора.

— Хто такий Райко Прелц у могилі? Син?

— Так, — відповіла Аленка, — їхній син.

Вони були однокурсниками на медичному факультеті, Карін — багатообіцяючий хірург, яка завагітніла відразу ж після захисту дипломної. Дитина народилася з вадою серця, і лікарі прогнозували два, максимум три роки життя. Але вони не взяли до уваги Карін. Вона побувала в усіх клініках на планеті, організувала все можливе й неможливе лікування і продовжила життя дитини на сім років.

— Через рік після смерті малого винайшли лікування. Препаратом, який сьогодні вартує п’ятдесят центів, — розповідала Аленка. — Ті, хто її тоді знав, говорили, що Карін померла разом із сином. Ти не повірив би, коли б я сказала, що вона була красунею, правда?

— Чому ж, повірив би, — відповів він уїдливо.

Жінка замовкла.

— Вона ніколи не працювала лікарем, хірургом?

Аленка похитала головою.

— І вона спокійно дивилась, як Прелц залазить під кожну спідницю?

Жінка почервоніла.

А що сказав Прелц тоді, в Бохині? Що він зупиниться, чи що?

— В нього останнім часом був хтось?