— Це був не мій човен. Коли його привезли, вдома була моя дружина, а вона не відрізнить човна від...

Балажич з обачністю глянув на жінку.

— ...від іншого човна. Я хотів зателефонувати в поліцію, але собі сказав, що у вас є важливіша робота, ніж пошуки замінених човнів. Хтось має мій, я маю чийсь, то й згода. Я правильно зробив?

Тарас дивився на Балажича, наче хотів своїм поглядом прокласти тунель у його очах, тоді відвів погляд на якусь невизначену точку посеред ресторану, і так потривало кілька хвилин.

— Це інший човен?

— Так, тому мене трохи, як це сказати, мучить совість, що я не повідомив. Той, який у мене зараз, значно більший за попередній. Ви думаєте, мені слід зателефонувати до поліції у Бохинській Бистриці? Я там лишав заяву.

— Не треба, я цим займуся, — сказав Тарас.

Балажич подав руку.

— І забудьте про те, що я казав. Я, коли вип’ю, плету різні дурниці.

Розділ 44

Розділ 44

— Що з ним сьогодні? — запитала Тіна після того, як Тарас зачинив за собою двері.

— Що?

Брайц здивовано на неї подивився, а Остерць чекав, коли йому встановлять на комп’ютер нову програму замість тієї, яка полетіла.

Тіна збентежено розвела руками.

— Не знаю...

— Ми вже до нього звикли, — обізвався зі свого кутка Остерць. — До тих моментів, коли він думає, що йому от-от стане все ясно.

— Чому він не ділиться з нами?

Брайц зареготав.

— Бо він не знає. Але насправді ділиться. Хіба він не говорив щось про ненависть?