— Господи Ісусе! — прошепотів він.

Ґреґор рвонув уперед навпростець по воді, і Харрі рушив за ним, грузнучи в піску. Він пройшов метрів десять, але вода не діставала йому й до коліна. З води стирчали не кнехти, а пара черевиків. Італійських, ручної роботи. Харрі направив ліхтарик униз, і світло його вихопило синяво-білі щиколотки, подібні до двох колон надгробка.

Підхоплений вітром, крик Харрі миттєво потонув у гуркоті хвиль. А ось ліхтарик, який він упустив, залишився на піщаному дні й світив іще майже цілу добу. До наступного літа, коли його знайшов маленький хлопчик і відразу помчав із ним до батька, чорна фарба під впливом морської води облізла, і ніхто з них не міг уявити, що знайдений Mini Maglite якимсь чином пов’язаний із жахливою торішньою знахідкою, про яку писали в газетах. Але зараз, на літньому сонці, здавалося, що ця історія відбулася страшенно давно.

ЧАСТИНА V

ЧАСТИНА

V

32 Девід Хасселхофф

32

Девід Хасселхофф

Уранішнє світло пробивалося крізь вузьку діру в хмарах, і здавалося, ніби над морем височіє біла колона, яку Том Волер називав Господньою свічкою над фіордом, — удома в нього на стінах схожі пейзажі. Він переступив пластикову стрічку, що обгороджувала місце події. Люди, на їх думку, добре його знали, думали, що він за вдачею така людина — вважає за краще перестрибувати через перешкоду, а не підлазити під неї. Але вони мали б рацію лише частково. Тому Волеру не були відомі люди, які б справді добре його знали, і він вважав, що такий стан речей не зміниться і надалі.

Він підніс цифровий фотоапарат до «поліцейських» сонцезахисних окулярів із скельцями сталевого кольору. Таких окулярів у нього вдома зберігалася ціла дюжина. Подяка вдячних клієнтів. Як і фотокамера. Об’єктив вихопив яму на схилі й тіло чоловіка, що лежало поряд із нею. На нім були чорні брюки та сорочка, колись біла, а нині коричнева від глини та піску.

— Нова картка для особистої колекції? — пролунав голос Вебера.

— Саме так, це щось нове, — сказав Волер, не підводячи очей. — Мені подобаються вбивці, наділені уявою. Особу встановили?

Арне Албу. Сорок два роки. Одружений, троє дітей. Схоже, мав фінансові утруднення. У нього тут заміський будинок.

— Хто-небудь щось бачив або чув?

— Хлопці зараз опитують сусідів. Але ти ж бачиш, яка тут глушина.

— А постояльці готелю? — Волер указав у бік великої жовтої дерев’яної будівлі в кінці пляжу.

— Сумніваюся, — відповів Вебер. — Кому спаде на думку жити тут у цю пору року?

— А хто труп виявив?

— Анонім подзвонив з телефону-автомата в Моссі в тамтешню поліцейську дільницю.