— Двоє санітарів... На випадок, якщо я чинитиму опір.

Лохера не так легко було збентежити.

— Послухайте, Маттеї, — сказав він. — Я хочу поговорити з вами як лікар.

— Коли ваша ласка, — мовив Маттеї і сів.

Йому стало відомо, почав лікар, знову беручи авторучку, буцім останнім часом Маттеї поводиться не так, як усі нормальні люди. Тож їм треба поговорити відверто. У Маттеї суворий фах, через те він суворо ставиться й до людей, що мають з ним до діла, то хай Маттеї пробачить і йому, лікареві, коли він висловиться напрямки, бо фах теж зробив його суворим. І недовірливим. Отже, в поведінці Маттеї дуже й дуже дивує, що він знехтував таку незвичайну нагоду. — Йорданію, несподівано для всіх, ні сіло ні впало. Та ще вроїлося йому в голову знайти вбивцю, якого вже знайдено; далі — це раптове бажання курити і така ж раптова хіть до чарки. Випити самому чотири подвійні порції коньяку після літра «Резерв дю патрон»! Людино добра, такі раптові зміни в характері до біса нагадують симптоми тяжкого захворювання. Заради самого себе Маттеї повинен пройти докладне обстеження, щоб вони одержали повну картину, як клінічну, так і психічну, тому він пропонує Маттеї перебути кілька днів у Ретені.

Лікар замовк, схилився над своїми паперами і знову взявся щось карлючити.

— Чи підвищується у вас іноді температура?

— Ні.

— Чи порушується мова?

— Теж ні.

— А голосів часом не чуєте?

— Дурниці кажете!

— Чи пітнієте?

Маттеї похитав головою. Присмерк та лікарева балаканина дратували його. Він навпомацки пошукав сигарети. Нарешті знайшов їх, і, коли взяв у лікаря запаленого сірника, рука йому затремтіла. Зі злості. Яке безглуздя, він же міг це передбачити й піти до іншого психіатра. Та він любив цього лікаря, саме з почуття симпатії він часом запрошував його на Казармену вулицю як експерта. Маттеї вірив Лохерові, хоч інші лікарі не дуже його шанували, маючи за дивака і мрійника.

— Хвилюєтесь, — мало не радісно зауважив лікар. — Може, гукнути сестру? Коли ви підете до своєї палати...

— І не подумаю, — урвав його Маттеї. — Чи є у вас коньяк?

— Краще вам випити заспокійливих ліків, — мовив Лохер, підводячись.

— Мені треба не заспокійливих ліків, а коньяку, — гостро відказав комісар.

Мабуть, лікар натис на сховану кнопку сигналізації, бо на дверях став санітар.

— Принесіть з моєї кімнати пляшку коньяку й дві чарки, — загадав лікар, потираючи собі руки, либонь, від холоду. — Тільки притьмом.