Лохер похитав головою.

— Діти теж нічого не роблять без підстави, — завважив він. — Можливо, великий чорний чоловік заборонив Грітлі розповідати про їх таємне знайомство. Бідне дівча послухалося його і замість правди розповіло казку, інакше-бо хтось міг би що-небудь запідозрити, і дівчинка була б урятована. Сам диявол краще б не вигадав. Чи була вона зґвалтована?

— Ні.

— А дівчаток у кантонах Санкт-Галлен і Швіц кілька років тому вбито так само?

— Точнісінько так.

— Теж бритвою?

— Теж.

Тепер і лікар налив собі коньяку.

— Це не сексуальне вбивство, а, певне, якийсь акт помсти, — мовив Лохер. — Убивця хотів цим вчинком по-мститися жінкам, байдуже, хто він був — крамар чи їжаковий велетень бідолашної Грітлі.

— Дівчинка — це ж не жінка.

— Чоловікові з хворобливою уявою вона може замінити жінку, — заперечив лікар. — Убивця не зважується зачепити жінку, інше діло — дівчинку. І вбиває її замість жінки. Звичайно він обирає собі якийсь певний тип дівчинки. Простежте — і ви побачите, що всі жертви були схожі одна на одну. Не забувайте, що вбивця — натура примітивна, він неспроможний керувати своїми інстинктами, незалежно від того, чи він недоумкуватий зроду, чи став такий по якійсь хворобі. Здатність долати свої інстинкти в такої людини звичайно нижча за норму, їй треба небагато — порушення обміну речовин, переродження якихось клітинок — і людина стає твариною.

— А чим же викликана помста?

Лікар замислився.

— Можливо, сексуальним конфліктом, — пояснив він по хвилі, — а може, цього чоловіка пригнічувала й визискувала якась жінка. Або він був бідний, а дружина багата чи належала до вищого, ніж він, соціального стану.

— До крамаря все це не підходить, — запевнив Маттеї.

Лікар стенув плечима.

— Тоді підійде щось інше. У взаєминах чоловіка з жінкою можливі найабсурдніші речі.

— Якщо справді вбив не крамар, то, мабуть, існує загроза нових злочинів?

— Коли сталося вбивство в кантоні Санкт-Галлен?

— П’ять років тому.