— Це малюнок Грітлі Мозер. Я взяв його в школі, — пояснив Маттеї.

— А що це має означати? — спитав лікар, зачудовано розглядаючи малюнок.

— Їжакового велетня.

— Як це зрозуміти?

— Грітлі розповідала, що якийсь велетень дарує їй у лісі їжачків. Ось на малюнку і зображено цю зустріч, — пояснив Маттеї, вказуючи на шпичасті кружальця.

— І ви гадаєте...

— Можливо, що Грітлі Мозер у їжаковому велетні зобразила свого вбивцю. Припущення не цілком безпідставне.

— Таке скажете, Маттеї, — роздратовано заперечив лікар. — Цей малюнок — просто витвір дитячої уяви. Не покладайте на нього великі надії.

Можливо, але ви гляньте, як добре намальовано машину. Я навіть можу сказати, що це давня американська марка, та й велетня зображено дуже виразно.

— Але ж велетнів немає, — нетрепляче зауважив лікар. — Навіщо ви розповідаєте мені казочки?

— Височезний дебелий чоловік легко міг би видатися малій дівчинці велетнем.

Лікар здивовано глянув на Маттеї.

— Ви гадаєте, що вбивця — височезний чоловік?

— Це, звісно, тільки непевний здогад, — ухильно відповів комісар. — Якщо це так, то вбивця роз’їжджає на чорній американській машині давнього випуску.

Лохер посунув окуляри на чоло, узяв малюнок у руки й уважно роздивився його.

— Чого ви чекаєте від мене? — розгублено спитав він.

— Припустімо, я нічого не дізнаюся про вбивцю, тільки матиму цей малюнок — єдиний слід, яким я повинен піти. Але ж він для мене — наче рентгенівський знімок для профана. Я неспроможний його цілком витлумачити.

Лікар похитав головою:

— Цей дитячий малюнок нічого не скаже нам про вбивцю, — відповів він і поклав аркуш знов на письмовий стіл. — Ми можемо тільки дещо сказати про дівчинку, яка його намалювала. Грітлі була, певне, розумна, розвинена й весела дитина. Адже діти малюють не тільки те, що бачать, але й те, що вони при цьому відчувають. Тут поєднується реальність і вигадка. Так і на цьому малюнку: реальне — високий чоловік, автомашина, дівчинка; решта наче зашифрована — їжачки і звір з чудернацькими рогами. Самі загадки. А розгадку Грітлі забрала з собою в могилу. Я медик, а не чаклун, що викликає духів. Заберіть цей малюнок. Нема чого ним сушити собі голову.

— Ви просто не хочете зважитись.