З’явився Лінгард. Я не почув, як він увійшов. Він просто постав раптом у ванній і стояв, натоптуючи одну зі своїх данхіллських люльок.

— Задоволені, Шпет? — спитав Лінгард.

— Не знаю, — відповів я.

— Задоволена, Дафно? — спитав він.

— Так собі, — відповіла вона.

— Я приніс тобі дещо з одежі, — сказав він.

— У мене ж є піжама Бенно, — промовила вона.

Знадвору долинуло завивання «швидкої допомоги». Машина наближалась.

— Мабуть, у Єммерліна знов серцевий напад, — сухо сказав Лінгард. — Я подарував йому шістдесят троянд.

— А мене він побачив голу! — засміялася Дафна.

— Це в тебе не первина, — кинув Лінгард.

— Звідки ви, власне, знаєте Дафну, Лінгард? — поцікавивсь я.

— Та я оце сам хочу пригадати. Випадково натрапив, — відповів він і запалив люльку. — Куди ж мені відвезти тебе, фройляйн Мюллер?

— В Аскону.

— Відвезу в Аскону.

— Оце діло! — похвалила вона Лінгарда.

— Все впирається у витрати, — промовив Лінгард, — А їх оплачує оцей. — І показав на мене. — Він дістав деяку інформацію, якій немає ціни.

— Я теж маю для нього одне доручення, — сказала Дафна.

— Яке? — насторожився Лінгард.

її ще не зовсім запухле праве око зблиснуло, ліву руку дівчина запустила в руді, аж червоні коси.