Вона сиділа в приймальні за столом і, поставивши на клавіші друкарської машинки невеличке дзеркальце, наводила губи яскраво-червоною помадою. Її коси, вчора ще солом’яного кольору, були чорні, з синюватим полиском, який здавався аж трохи зеленим. Було п’ять хвилин на сьому.

— Ви шпигуєте за мною, пане доктор! — запротестувала Ільзе, і далі фарбуючись.

— Та ви ж самі так голосно розмовляєте по телефону з посередницькою фірмою з питань працевлаштування! — відповів я на свій захист.

— Але ж цікавитись поки що не заборонено! — відказала вона, закінчивши наводити марафет. — Та напризволяще я вас не покину, особливо тепер, коли на нас насувається така величезна робота.

— Величезна робота? — здивовано перепитав я.

Ільзе Фройде не відповіла. Вона спершу виставила на стіл свою напхом напхану сумочку з наплічним ремінцем, потім недбало кинула в неї дзеркальце й губну помаду.

— Пане доктор, — почала вона, — як для адвоката у вас надто добродушний вигляд. Адвокат повинен мати інший вигляд. Я адвокатів знаю, своїм виглядом вони або викликають довіру, або скидаються на художників чи музикантів — скажімо, на піаністів, тільки без фрака. А ви, пане доктор...

— На що ви натякаєте? — нетерпляче урвав я її.

— Я натякаю на те, пане доктор, що ви — обдертий собака. На адвоката ви не схожі, а все ж таки адвокат. І теж хочете витягти невинного кантонального радника з в’язниці.

— Що ви верзете, Ільзе? — вражено спитав я.

— Тоді нащо ж ви прийняли від кантонального радника Колера чек на п’ятнадцять тисяч франків?

Я стояв як громом прибитий.

— Звідки ви про це знаєте? — накинувся я на неї.

— Час від часу мені доводиться, зрештою, прибирати у вас на столі! — огризнулася вона. — У вас же там таке робиться!.. А вище й кричите на мене. — Вона втерла очі. — Та ви свого доб’єтеся! Ви визволите нашого доброго кантонального радника. Я залишуся з вами! Ми вдвох доб’ємося цього, пане доктор!

— Ви вірите в те, що старий Колер не винен? — збентежено запитав я.

Ільзе Фройде підвелася — граційно, незважаючи на свою респектабельну огрядність, — і закинула на плече сумочку.

— Таж про це все місто знає! — відповіла вона. — І про те, хто вбивця.

— О, це вже цікаво! — промовив я, і раптом мене обдало морозом.

— Доктор Бенно, — заявила Ільзе. — Він був чемпіоном Швейцарії у стрільбі з пістолета. В усіх газетах пишуть.