— Щиро дякую, — озвався Архілохос.

Метр Дютур прочитав уголос папери, і член Всесвітньої церковної ради поставив під ними свій підпис.

— Тепер цей будинок належить вам, — оголосив адвокат і підвівся з місця.

Архілохос теж підвівся й урочисто мовив:

— Вельмишановний пане, дозвольте мені висловити радість з приводу того, що я познайомився з вами, з людиною, яку віддавна шаную. Колись ви боронили на суді бідолашного проповідника. Тоді ви вигукнули: «То тіло зґвалтувало дух, а душа його безневинна». Ці слова міцно закарбувалися мені в пам’яті.

— Дуже приємно, — сказав Дютур, — та я тільки виконав свій обов’язок. На жаль, тому проповідникові відтяли голову, мені й досі боляче про це згадувати, адже я наполягав на дванадцяти роках в’язниці, і все-таки я врятував його від найгіршого: його не повісили.

— Чи можу я ще на якусь хвилину вас затримати? — спитав Архілохос.

Дютур уклонився.

— Прошу вас, шановний метре, підготувати папери для мого шлюбу.

— Вони вже готові, — відповів адвокат. — Ваша славна наречена встигла мене попередити.

— О! — радісно вигукнув Арнольф. — Ви знайомі з моєю славною нареченою?

— Мав нагоду познайомитися.

— Хіба вона не чарівна?

— Надзвичайно.

— Я найщасливіша людина на світі.

— Кого ви пропонуєте у свідки?

Архілохос сказав, що про це зовсім ще не думав.

Дютур запропонував узяти за свідків американського посла та ректора університету.

Арнольф, вагаючись, зволікав із відповіддю.

— Вони обидва вже погодилися, — пояснив метр Дютур. — Вам не доведеться далі нічого самому робити. Ваше одруження стало для всього міста сенсацією, всі тільки й говорять про вашу дивовижну кар’єру, любий пане Архілохос.