Крижане повітря увірвалося до кімнати.

«Він, либонь, часто тут бував», — подумав Архілохос, коли швидка хода метра Дютура завмерла в темряві. Він постояв трохи на веранді, дивлячись, як мерехтять зірки над деревами. Та, швидко замерзнувши, він повернувся до кімнати і замкнув двері.

— Мабуть, Уїмени жили дуже гостинно, — пробурмотів він.

Архілохос узявся обходити кімнати мініатюрного палацу в стилі рококо, котрий тепер був його власністю. Йому причулись якісь легкі кроки в сусідній кімнаті, але там нікого не було. Скрізь горіло світло, затишно сяяли високі білі свічки або маленькі світильники. Він минав кімнати й невеличкі вітальні з вишуканими меблями й пухнастими килимами на підлогах. Стіни були оббиті старовинними — в деяких місцях навіть ледь потертими — коштовними шпалерами: тьмяне золото лілій на сріблясто-сірому тлі; скрізь на стінах висіли чудові картини, правда, до них Архілохос не зважувався придивлятись, та однаково раз у раз червонів, бо майже на всіх картинах красувались оголені жінки, часом у товаристві чоловіків, намальованих у такому ж натуральному вигляді. Хлої він ніде не знайшов.

Спершу він блукав навмання, та згодом помітив, що перед ним стелеться дивна барвиста стежка: де-не-де на пухнастих килимах лежали повирізувані з паперу сині, червоні й золоті зірки, що начебто підказували йому, куди треба йти. Несподівано він опинився перед вузенькими крученими сходами, вони починалися від потайних, оббитих шпалерами дверей (розгубившись, він довго стояв перед стіною, де стежка з барвистих зірок нараз уривалася, поки виявив ті двері), крученими сходами він став підійматися на другий поверх, на кожній сходинці знову лежали паперові зірки чи комети, на одній навіть планета Сатурн із кільцями, далі — місяць, а ще далі — сонце. З кожним кроком, із кожною сходинкою Архілохос уповільнював ходу і втрачав мужність, ним знову заволоділа звична нерішучість. Він важко дихав і гарячково стискав букет білих троянд, що його і на мить не випускав досі з рук, навіть під час розмови з метром Дютуром.

Кручені сходи кінчалися біля круглої кімнати з трьома високими вікнами, масивним письмовим столом, глобусом, кріслом з високою спинкою, старовинним світильником і скринею; меблі всі середньовічні, як у доктора Фауста в театрі, а на кріслі лежав пожовклий аркуш пергаменту з написом, виведеним губною помадою: «Арнольфів кабінет». Угледівши на письмовому столі телефон, Архілохос згадав власника салону, на якусь мить він уявив, як той чекає внизу, в холі, біля вішалки для парасольок, як з нього тече вода, а може, Наделер уже зовсім відтанув. Та Архілохос одразу ж забув за нього, тільки-но відчинив другі двері з кабінету, куди привели його комети й зірки.