— Хлоє! — злякано вигукнув він. — Ти спиш у ліжку місіс Уїмен?

— Але тепер ліжко належить тобі, — засміялася Хлоя.

— Ти призналася містеру й місіс Уїменам, що ми любимо одне одного?

Вона трохи зволікла з відповіддю, потім сказала:

— Звичайно.

— І тоді вони подарували нам цей невеличкий палац?

— Вони мають ще багато будинків у себе в Англії.

— Я нічого не розумію, — сказав він, — усе це якось не кладеться мені до голови. Я й гадки не мав, ніби англійці настільки соціально свідомі, що можуть подарувати своїй служниці цілий замок.

— Мабуть, у деяких англійських родинах існує такий звичай, — пояснила Хлоя.

Архілохос похитав головою.

— А мене призначено генеральним директором відділів атомних гармат і акушерських щипців.

— Я знаю.

— І платять величезні гроші.

— То й добре.

— До того ще зробили мене членом Всесвітньої церковної ради. У травні я поїду до Сіднею.

— Це буде наша весільна подорож.

— Ні, — заперечив він. — Ось поглянь, — і витяг із кишені квитки на пароплав. — Ми поїдемо на «Юлії».

Та раптом Арнольф схаменувся.

— Звідки ти знаєш про мою службову кар’єру? — здивовано спитав він.

Хлоя сіла в ліжку, така гарна, що Архілохос опустив очі. Вона начебто хотіла щось сказати, та лише зітхнула, замислилась і довго його роздивлялась, а тоді знову лягла на подушки.