— Так що ж сталося? Невже він...

У перші кілька днів після того, як його витягли з газгольдера, Себастьян Торнов ледь не помер від зараження крові.

— Ні, боюся, що він живий, — такі слова доволі дивно було чути з уст Ернста Генната. — Схоже на те, що він зник, — продовжив Будда. — Мабуть, у нього були спільники, які допомогли йому втекти.

— Як це можливо? Хіба його недостатньо пильно охороняли?

— Він все ще був у лікарні, а не у в’язниці суворого режиму.

— Але ж у нього лише одна рука.

— Медсестра сказала мені, що він уже навчився робити багато речей однією рукою. Крім того, як я вже сказав, у нього були помічники.

— І як він пройшов повз охоронців?

— Йому це було непотрібно. Двоє охоронців теж пішли з ним.

— Люди з «Білої руки»?

— Ми підозрюємо, що так.

— А зараз?

— Триває розшук. Поки жодного сліду. Підозрюємо, що він хоче втекти кудись за кордон, тому тримаємо всі кордони під нашим прицілом. Або... — Геннат завагався говорити далі.

— Або він прийде за мною, ви на це натякаєте?

— В будь-якому разі у нього є багато причин, щоб помститися тобі.

— Тоді мені пощастило, що я маю на сьогодні компанію, до якої він не наважиться наблизитися.

— Невже ви вечеряєте з Гінденбургом?

— Навіть краще, — сказав Рат. — Мені потрібно з деким попрощатися.

— Здається, я знаю, кого ви маєте на увазі.

— Наказ доктора Вайса. І, чесно кажучи, Авраам Ґольдштайн не такий поганий, як натякає його репутація. Поки він не починає стріляти.