— Тоді не влаштовуйте стрілянину. І подбайте про те, щоб цей чоловік сів у свій поїзд. Він вже у нас і так затримався.

— Затримався у нас на дванадцять тижнів, якщо бути точним. Але лише один із них був за державний кошт. Я б сказав, що Ґольдштайн зробив усе можливе, щоб підтримати місцеву індустрію туризму.

— Можливо, вам теж варто вирушити у невеличку подорож, — сказав Геннат. — Було б краще, якби ви не залишалися на вихідні вдома. Сподіваюся, наступного тижня ми будемо знати більше про місцезнаходження Торнова.

— З радістю, — посміхнувся Рат, — якщо Вільна держава Пруссія відшкодує усі витрати, я сховаюся в готелі, якщо доведеться.

— Ви не зможете дозволити собі номер люкс в «Адлоні». І в «Ексельсіорі» також.

— Шкода. Щойно на горизонті з’являється щось приємне...

Рат прийняв пропозицію Генната; він все одно не міг змусити себе сидіти у своїй квартирі зараз. Він зібрав кілька речей, взяв трохи грошей, завів собаку до Леннарців й рушив з дому, цього разу подалі на захід. Це точно не має бути «Ексельсіор», з нього поки вистачить цього місця.

Готелі в Шарлоттенбурзі були не найдешевшими, але Рат був готовий викласти трохи більше з власної кишені, якби у фінансового відділу виникли якісь проблеми. «Савой» на Фазаненштрасе був одним з найсучасніших готелів у місті, відкритим лише кілька років тому, у безпосередній близькості від Кантштрасе та Курфюрстендамм. Рат взяв одномісний номер на дві ночі й піднявся нагору, щоб трохи освіжитися. Коли він вийшов з душу, вже відчував себе набагато краще. Можливо, не як новонароджений, але як людина, яка прокинулася від поганого сну. Було трохи схоже на те, коли він щойно приїхав до Берліна і перші кілька днів жив у готелі. Як і тоді, Рат знову був сам, без собаки і без жінки. Можливо, він знову порине у нічне життя, як робив це тоді. Якщо у Ґрефа чи Вайнерта не буде на нього часу.

З його вікна відкривався чудовий вид на «Дельфі», танцювальний палац на Кантштрасе, куди він колись заходив по роботі. Крім того, в цьому районі було багато інших цікавих місць, вибір був великий. Рат відчинив вікно, вдихнув шарлоттенбурзьке повітря і раптом відчув безмежну свободу.

Коли він вийшов на вулицю, уже сутеніло. Перед синагогою на Фазаненштрасе зібрався цілий натовп людей, одягнених у святковий одяг, на календарі, здавалося, було якесь єврейське свято, але Рат не знав, яке саме.

Кафе «Райманн» було не зовсім відоме як танцювальний зал, але навіть тут у цю годину грала жива музика. Авраам Ґольдштайн сидів за своїм столиком і уважно спостерігав, наче був не звичайним гостем, а власником закладу. Побачивши Рата, він підвівся і потиснув йому руку.