– Так-так, про батька твого йдеться. Звісно, про нього. Ми не те щоб знайомі були, але я просто чув від Медовара[85] дещо…
Практикант щось відповів, проте Костянтин Демидович не слухав його. Натомість знову замислився про дивний сон, який бачив сьогодні вночі.
Отже, Агата Самсонівна? Та це ж вона – Гатя!.. Ну так, природно, та сама єврейська подружка його колишньої пасії, яка одружилася за покликом серця, не слухаючи ніяких розумних доводів! Вони обидва шалено закохалися – і ця Гатя, і її Андрій, звичайний селянський син, як кажуть про таких – «пролетар від сохи». Ну так, Сюзанка їх же колись познайомила – як він міг забути?..
То от звідки йому знайоме прізвище СИВАК, написане на шухлядці їхньої шафи, що у коридорі!.. А Спартак цей… То він, по всьому виходить, є сином найкращої подруги дитинства його колишньої пасії?! Золота медаль за школу… Без п’яти хвилин диплом з відзнакою – якщо не завалять… І треба ж, щоб сьогодні вночі йому Сюзанка наснилася! Містика, та й годі. То як можна не повірити, що в житті таки стаються найнезвичайніші речі?..
– Ну гаразд, годі вже, годі, – перервав Костянтин Демидович молодого чоловіка, який продовжував щось бубоніти. – Скажи мені останнє: ти хоча б розумієш, що потім на матеріалі твого диплому хтось із протеже твого завкафедрою спокійно напише й захистить кандидатську дисертацію?
– А мені на це начхати, – практикант раптом зробився серйозним. – Був такий німецький письменник Леон Фейхтвангер, який на час війни емігрував до США. От саме в еміграції Фейхтвангер і написав цикл віршів під псевдонімом «Дж.-Л. Ветчік», один з яких називається «Pep!», що з англійської перекладається «Начхати!». Розумієте? Начхати – і все! І край.
І він продекламував:
«Пеп» від англійського – pepper-перець… В Америці це приблизно означає: «Начхати! Обійдеться! Тримайся! Вище голову, брате!» Особливо якщо нерви здають, або дружина – в істериці, або зі справами зашився, тоді саме час сказати: Пеп!– А без віршів?.. Прозою тобто?
– Якщо прозою, то нехай що хочуть, те й роблять.
– А ти знаєш, що Нехай – це моє прізвище? – запитав Костянтин Демидович з удавано суворим виглядом.
– А моє прізвище Сивак, і що з того? – практикант анітрохи не розгубився. – Я про інше кажу. Головне, щоб мене на захисті не завалили, а по справедливості оцінили. Без всяких пасток, яку готує мій керівник. Отож якщо принесу вдосконалений диплом з математичною главою – гадаю, що він достатньо розумний, щоб не валити мене. Це в його ж інтересах – дати мені захистити законний диплом з відзнакою, а потім відпустити працювати в ІЕЗ імені Патона. А все інше?.. Інше мені байдуже, і край!