Альтсін стирчав під високою, майже в сотню стоп, конструкцією до блідого світанку, чекаючи, поки вартівники, які там перебувають, викажуть свою присутність. Бо люди не вміють зберігати повну тишу, особливо якщо їх кілька. А ще, коли ти розставляєш вартових, то мусиш мати якийсь спосіб комунікації з ними — крики в ніч або сигналізація зі світловими знаками, — щоб мати впевненість, що вартові не сплять і що ніхто не поперерізав їм горлянки. Але вся будівля була тихою і темною, наче склеп. За годину до сходу сонця злодій ризикнув, взяв кілька маленьких камінців і кинув їх углиб вулиці. Звук був таким неприродним, що повинен був звернути на себе увагу будь-якого вартівника поблизу. І знову нічого. Тиша й спокій.

!

Він нарешті увійшов усередину, встав за дверима й раптовим рухом вислизнув знову надвір. Якщо у «журавлі» були люди Ґригаса, то цієї миті вони мали б здійняти рейвах.

Здавалося, будівля насміхається над ним.

«Ну що ж», — вишкірився він подумки, — «якщо тебе зараз схоплять, то принаймні програєш найкращим».

Обережно торкнувся лівого боку. Його ребра були перебинтовані кількома шарами, а цирульник, послугою якого він скористався, виявився добрим фахівцем, бо рана вже майже не боліла. Треба було б сходити до одного з міських цілителів, але, по-перше, в нього не було достатньо грошей, а, по-друге, він не хотів, щоби його оглядав хтось, хто вміє використовувати Силу. Ніколи невідомо, на кого натрапиш і що він зуміє з тебе прочитати.

Він похмуро посміхнувся. Повернувся сюди, щоб знайти рішення власних проблем, а тим часом місто простягнуло руки й пригасло його до грудей так сильно, як мало кого. А такі обійми Понкее-Лаа часом виходили людині боком. Інколи — разом із кількома пальцями закривавленої сталі.

Він зайняв позицію під самим дахом, де шпари поміж дошками були достатньо великими, аби можна було вільно оглядатися навколо, та чекав. Навіть двічі подрімав, з’їв трохи сушеного м’яса й запив теплою водою з фляги. Було спекотно й душно. Збиралася гроза.

Увесь час, доки він дивився, як бандити анвалара патрулюють дахи, розумів, що тут щось не сходиться. Було схоже на те, що Ґригас віддав усю дільницю будь-кому, хто хотів би її взяти, й зосередився на обороні кількох складів. Альтсін заклав би обидві свої руки на те, що канали поблизу чотирьох центральних будівель перегороджені мотузками й ланцюгами, тож напад човнами був неможливий, а йти дахами було чистим безумством, але дії анва-лара все ж таки здавалися ідіотськими. Супротивник міг спокійно зайняти позицію перед ударом, розставити сили й обрати момент атаки.