— Ти, кажуть, скрадався дахами, — відізвався він трохи хриплим голосом.

— Твої люди так сказали? — Альтсін торкнувся рукою кармазинового плаща. — Тож чому, як ти вважаєш, я вдягнувся отак?..

— І чому ж? — Щоб вони здалека бачили, що я наближаюся, не панікували та не почали стріляти.

Анвалар вказав на два кинджали, які лежали поряд.

— А це?

— Це? Сімейні реліквії. Я подумав, що якщо вже стану скрадатися, — він підкреслив останнє слово іронічною посмішкою, — то принаймні візьму їх із собою. Твої хлопці виявилися б розчарованими, якби не знайшли їх у мене, еге ж?

— Давай я здогадаюся. Ти прийшов, аби прийняти мою пропозицію?

— Ні. Я прийшов, аби зробити власну.

Вони розмовляли наодинці. Навколо, десь за тридцять кроків, не було нікого, а гомін сотень людей і шум води в каналах добре охороняв їх від підслуховування, але Альтсін ні на мить не вірив, що Ґригас залишився без охорони. Легке свербіння між лопатками було таким самим виразним, як і сотня храмових дзвонів. Десь поблизу був чарівник, може навіть кілька, що охороняв свого ватажка. Крім того, якби цей сучий кіт мав звичку вести розмови віч-на-віч із кожним підозрілим кадром, якого не він сюди привів, то не зумів би зберегти місце анвалара навіть на кілька місяців.

— Я думав, що це одна з тих пропозицій, які не потребують обговорення.

— Ти думав, що цього дурня Гундера й кількох горлорізів вистачить, щоб її надати. Але всі помиляються.

— Схоже на те. Тож чого ти хочеш?

— Дві тисячі імперських, а не п’ятсот. І не буде отрути. Я все зроблю по-своєму. І всім нам буде від того користь.

— Ти так вважаєш?

Досі той самий тон, той самий погляд, той самий байдужий вираз обличчя.

— Так. Минуло б кілька днів, перш ніж я мав можливість випити з Товстим, і ще кілька — доки він би помер. Ми обидва знаємо, що він може вдарити раніше. Він майже готовий. Це був би найзлостивіший жарт Володарки Долі, якби він перерізав тобі горлянку, щоб потім сконати самому.

— І ти вважаєш, що йому це вдалося б? Знадобилася б ціла армія, щоб сюди дістатися.

— Він має армію. П’ять років тому в порту було майже триста людей, а тепер, коли до нього долучилася решта?.. Тисяча? Півтори? Ти захистишся від такої сили? У місті ставлять п’ять до одного на Товстого.

— Хто сказав, що це все, що я маю?

— Хто сказав, що граф дотримає слова?