Стів похитав головою.

— Так я і думав, — зітхнув Нік. — Ваші переконання ґрунтуються на тому, що вам розповіли інші.

— Але географи сходили цю планету від краю до краю і все побачене нанесли на карту. Якщо не вірити їм, то як можна вірити пекарям, лікарям, фармацевтам? Якщо не довіряти нікому, то як тоді жити?

Нік скептично усміхнувся. Він вже давно нікому не вірив, закони цього світу видавалися йому великою аферою, проте не став посвячувати Флейбора у свої думки.

— Ходімо вже. Сонце зайшло, стає морозно. — мовив Флейбор.

— Ви йдіть. Я ще посиджу на березі.

Флейбор невдоволено похитав головою.

— Накиньте вітрівку, застудитесь.

Нік, не глянувши взяв протягнуту картату куртку, накинув на плечі. Його неспокійний погляд блукав по лінії горизонту.

— Навіщо ви мене тут утримуєте, Флейборе? — запитав він.

— Е-е-е, розумієте, — запинаючись почав Стів, — Ваша сестра застукала вас на гарячому. Ще трішки і ви могли поповнити число самогубців. Це не хвороба. — поспішно додав він, — Ми називаємо це інформаційним перенасиченням. Через нього багато хто намагається накласти на себе руки, але влада запобігає цьому. За останнє десятиліття не сталося жодного самогубства. Вмонтований у тіло чіп подає звуковий сигнал щойно подібна думка виникає в мозку і служба порятунку миттєво здійснює дезінфекцію. Це абсолютно безболісно. Але у випадку з вами все вийшло інакше.

Нік, не відриваючись дивився на Флейбора.

— Ваш чіп чомусь не спрацював. Мабуть сталася поломка, і у вас в голові надто довго вертілася ця думка; вона зрослася з вами і тепер потрібно пройти курс профілактичної ізоляції.

Нік криво усміхнувся. Пояснення Флейбора видалось йому абсурдним. У нього ніколи не було сестри та він знову промовчав. Хто ж, хай йому грець, запроторив його сюди? Хай там що — він з’ясує це, навіть усупереч бажанню Флейбора.

— Щось і справді прохолодно, — мовив він, зазираючи в кошачі очі лікаря, — Ходімо вже.

Флейбор захитав головою, метушливо підняв з берега кілька рожевих камінців, навіщось запхав їх у кишеню і поплентався за Ніком до бунгало.

2

— Де він тепер? — запитав Сизий Вершник.

— В лабораторії, де ж іще, — відповів Сірий Вершник.

— Щось він подовгу там засиджується.