Якщо Нікові не зраджує пам'ять, Флейбор завжди лікував пацієнтів після спортивних травм, робив масажі, колов вітаміни. Роботу свою виконував старанно і чесно, репутацію мав гарну.

Хто і коли підкупив його, Нік не мав ні найменшої уяви. А можливо, це і не підкуп. Флейбор цілком міг мати свою таємницю (такі часто бувають у лікарів) про неї могли довідатись, а потім — залякати. Хто б це не був — Флейбор не зізнається. Нік відчував це нутром.

Сестра… Нік зітхнув. Отже, жінка. Він надовго задумався, але так і не пригадав жодної, яка могла б з помсти чи користі запроторити його сюди. Найгірше в цій ситуації те, що Нік не знає свого ворога в обличчя. Флейбор лише виконавець, а от замовник поки що не виказав себе.

І ще одне питання не давало йому спокою. Що з Реном? Де то він тепер? Рен був найближчою людиною для Ніка, він ділився з ним усіма своїми таємницями та планами. Якщо ця історія має політичні мотиви не виключено, що ті хто намагається усунути його, спробують прибрати і Рена, чи вже спробували?

Нік потер пальцями скроні. Знаходячись тут, він нічим йому не допоможе. У будь-якому випадку, якщо ще не пізно, Рена треба попередити. Але як? З Флейбором про це говорити не має сенсу…

Нік добре пам’ятав реакцію лікаря на його запитання про Рена. Бідолаху тоді аж перекосило, жовті очі звузились, зіниці розширились. Саме після цього він наказав кухареві посипати його каву корицею. Нік одразу збагнув, що то зовсім не кориця і не пив напою. Відтоді він зрозумів, що Флейбор з братом йому сконтактувати не допоможе.

Лишалося сподіватися тільки на залізних птахів.

Час від часу вони з’являлися на горизонті. Це траплялося надзвичайно рідко, лише тоді, коли Нік був на самоті. Здавалося, вони не хотіли, щоб їх помітив хтось іще. Інколи їх було троє, але частіше двоє, вони плавно пливли вдалині один за одним, не ворушачи крильми. Про їхні розміри можна було лише здогадуватися, але вже те, що з такої відстані вдавалося розгледіти їхні блискучі крила, сріблясті дзьоби і хвости — вражало. Яких то вони розмірів насправді?! Нік відчував щось споріднене з цими дивовижними створіннями і серце у нього в грудях стискалося при їх появі. Одночасно з цим відчуттям з’являлося переконання: про них не можна розповідати Флейбору.

До берега птахи не наближалися. Лише 3 дні тому, коли штормило, дув різкий пронизливий вітрюган і лікар не висовував носа з бунгало, один з птахів підлетів ближче, ніж зазвичай і завис над кипарисом. Серце Ніка стислось, а потім закалатало так швидко, як ніколи раніше. Цей масивний вискубаний птах видався йому надрозумним і до болю знайомим. Це був незвичайний перлітний пірнатий. Він нагадував тих, яких в давнину запрягали у небесні колісниці. Якийсь час вони з Ніком дивилися один на одного. Потім птах блимнув блискучим оком, розвернувся і поплив до горизонту. Але Нік зрозумів — це був знак. Відтоді він чекав на його повернення.