— Я завжди казав, що захоплення віртуальним світом до добра не доведе.

— Гадаєш у нього залежність? — запитав Сизий.

Сірий закректав:

— Не поспішатимемо з висновками. Час покаже.

…Срібний Вершник вже шосту годину поспіль сидів за планшетом у Сфері. Плечі його набрякли, шия затекла, голова паморочилась, а поясниця боліла від ваги тіла, проте він не припиняв пошуки. Сім Ер вже прочесано, але без жодних результатів.

Інколи Срібному здавалося, що він вистежив невловимий об’єкт пошуків. Однак, тому завжди вдавалося в останню мить вислизнути, розтанути, зміститися в іншу площину координат. Ця гра в схованки, яка захоплювала обох, почалась досить давно, але Срібний був певен — ніщо не може переховуватися у віртуалці вічно, а у нього необмежений ліміт часу, отже, всі його зусилля врешті-решт увінчаються успіхом.

Тепер він прочісував простір, де орудували дві радикально налаштовані секти — Орутяни і Всбісти, обидві постійно конкурували між собою. Кожен член суспільства належав до котроїсь із цих сект і між ними панувала прихована, а подекуди, і відкрита ворожнеча.

Орути і Всбсіти добряче муштрували своїх сектантів і запевняли, що головна зброя ворога в тому, аби змусити засумніватися. Завагайся хоч на мить — і оборона зломлена, тому ні за що не можна слухати маячню, яку верзуть іновірці, ні слащаву, ні улесливу, ні грубу, ні надокучливу. Ворожа віра є злочинною, а іновірців треба знищувати миттєво і безжалісно.

Проте, аби війна велась відкрито — було б ще півбіди. Підступність та вигадливість ворогів не мала меж: частенько жінки-сектанти прикидалися іновірками, одружувалися з чоловіками з іншої секти, народжували дітей і лише потім ставили благовірним ультиматум про перехід в свою секту. В таких випадках чоловік мав лише два варіанти: або самостійно знищити свою родину, або, якщо він відмовлявся, його знищувала власна організація… До біса цікава світобудова, але невловимого об’єкту тут не виявилося. Лише раз Срібний зафіксував підозріле випромінювання, проте то був помилковий сигнал. Він хотів вже покинути цю Еру, але щось стримало його, ніби незнайомий голос нашептав ще раз перелопатити увесь простір…

В цю мить в двері постукали. Срібний не відповів. Постукали наполегливіше.

Срібний відхилився від монітора. Він би міг продовжувати пошуки й далі. Але брати… Якщо вони довідаються кого він шукає…

3

Флейбор неабияк піклувався про Ніка. Він ходив за ним назирці мов нянька, що не дозволяє втрапити в халепу, терпляче відповідав на його питання, вислуховував все, що той говорив. Здавалося він і на світ з’явився, аби опікуватися ним. Нік пам’ятав його з молодшої школи. Тоді він потрапив до нього з переломом ключиці прямо з уроку фізкультури. Після того випадку Нік довго був під його наглядом, бо травмоване місце час від часу боліло. Флейбор видавав знеболюючі, від яких все минало.