— О, капітане, вітаю, — сказав він, не повертаючись, — Нарешті здибалися. Ми пасемо вас вже другий тиждень, але ніяк не могли підступитися. Той гаврик все тусувався біля вас. Гарага без вас неохоче літає. — незнайомець тихо розсміявся і повернувся до Ніка.

Ніка пересмикнуло. Настільки страшним видалося обличчя незнайомця: криві губи, нерівні зуби, кілька шрамів через усе обличчя. Проте глос незнайомця звучав привітно.

Чоловік підвівся:

— Сідайте за штурвал, капітане. Напевно засумували за цими відчуттями.

Нік не поворухнувся.

— Навіщо ви мене сюди покликали?

Незнайомець присвиснув:

— Ого! Чим же вони тебе нашпигували?

Нік уважно дивився на незнайомця. Він вже не видавався йому таким страшним і навіть когось нагадував.

— Ну гаразд, Гарагу, ти ж пам’ятаєш? — запитав він у Ніка. — Його то ти не міг забути?

Нік похитав головою.

— Гарага — твій птах, твій розумний літальний апарат, найміцніший і найкращий серед усіх на планеті. Це він знайшов тебе.

Нік підійшов ближче до екрану, з якого линуло світло, провів по ньому долонею, відчув легеньке поколювання в пальцях, немов сотні тонких голочок вп’ялись в пучки.

— Куди триматимемо курс? — запитав він.

— На південь. За три моря і океан.

Нік змовчав. Він завжди підозрював, що на цій планеті не одне море.

— Тебе надто далеко заховали від світу, капітане. Хардроун ледве відшукав тебе.

— Хто такий Хардроун? — запитав Нік обережно.

Чоловік лише похитав головою:

— Може ти й мене не впізнаєш?