— Факели доведеться виписати нові. А от ворота можуть і почекати…

— А! Ви так! В такому випадку я пишу рапорт на звільнення.

— Для чого такий поспіх? — спробував вгамувати Херувима Срібний. — Мені здається, що справа зовсім не у воротах. Гомо сапієнс просто втратили інтерес до Раю. Те, що було раєм для первісних людей їм тепер видається лише клаптиком землі. — мовив Срібний, звертаючись до двох інших вершників. — Вони більше не вірять у Рай, так само як і в релігію, яка може рухнути немов ці ворота, якщо її зараз не змінити.

— Таке може статись, — з сумом констатував Сірий. — Я нещодавно повернувся з стрептизшоу у Версалі і помітив, що чоловіків більше не збуджують оголені жінки. Уявляєте? Тепер їх цікавлять оголені чоловіки. Інша дивовижа — нікому не до смаку чисті повітря та вода. Людям в кайф запах цигарок і автомобільних викидів, а до смаку — кока-кола. Не виключено, що й про рай у них уявлення змінилися.

— Яке жахіття! — вигукнув Сизий.

— Гей, — гукнув Херувим. — Мені до ваших справ нема діла. Краще скажіть, що з воротами?

— Гаразд, ми спробуємо залагодити справу з воротами. — лагідно мовив Срібний. — Повертайся до своєї роботи і не переймайся.

— Але не баріться.

Срібний похитав головою чи ти занепокоєно, чи задумливо.

Коли Херувим зник, Срібний вдруге таємним знаком поманив до себе родичів і вони нахилились над ним, утворивши три голови, подібні одна до одної лише різного віку, і прошепотів:

— Царство небесне, як те зерно гірчичне. Щойно посіяне — воно найдрібніше за все земне насіння. А як насіння виросте — постане над усі земні зілля. Царство небесне — тут, — і він торкнувся своєї скроні.

9

— Тільки без сентиментів, — багатозначно покосився на свою охорону містер Хардроун, коли Нік увійшов до кабінету на 105-му поверсі по вулиці Червоних Томатів. Мабуть побоювався, що Нік розчулено кинеться йому на шию.

— Хлопці, презентуйте гостю сувенір, — звернувся він до охорони.

Після цих слів шефа розвідки дебелий хлопчина, перевалюючись, наблизився до Ніка і простягнув йому продовгуватий футляр з позолотою. У футлярі лежали сонцезахисні окуляри з поляризацією. Нік питально глянув на Хрдроуна.

— Сонце нині дуже активне. Краще без окуляр на світ Божий не виходити — засліпить, — пояснив шеф розвідки.

Нік хитнув головою, про те, що має власні окуляри змовчав, окинув оком приймальню. Попри те, що на вулиці займався ранок у кімнаті панував напівморок і пахло цигарковим димом. Вікна були зашторені цупкою сірою тканиною, стіни понурого кольору не прикрашала жодна картина, на столі тьмяно блимав комп’ютер. Шеф таємної розвідки ненавидів яскраве світло і завжди оточував себе лише глибокими темними кольорами. Зрештою Нік стримано кивнув і покосився на постаті охоронців, обриси яких маячили в напівмороці.