Нік не відповів. Чоловік мовчки дістав з валізи білий дріт і підніс його до Нікових грудей.

— Проктрустіангідріт нітрізода. — мовив і скривив і без того криві губи від чого його обличчя дико перекосилося.

Сказане могло бути як заклинанням, так і матюком.

— Яка гидота! З крові звичайно це паскудство висмоктати можна. А от що вони зробили з твоєю головою зможе розібратися лише Хардроун.

Чоловік підніс до Ніка пристрій схожий на порожню трубку і та тихо запирхала.

Пам'ять чи то поверталась чи вливалась у нього. Він так і не міг зрозуміти чи справді все це було з ним, чи йому просто підсадили чиїсь спогади. Він швидше відчув ніж згадав, що знаходиться в розумному літальному апараті, побудованому у формі птаха, раніше йому доводилося літати в таких, проте він ще не міг пригадати, як ним керувати. Уважно глянув на чоловіка, що стояв напроти.

Звідкілясь Нік тепер знав, що його звати Лен, що вони багато раз на таких птахах літали на різні планети, що під час одного польоту зіткнулись з космічними піратами, сталася сутичка. В тій битві Лен дуже понівечився (раніше він був красенем). Тепер Нік навіть знав, що після тої аварії Лена покинула дружина і він ковтав транквілізатори. В день аварії птаха, після якої він став піддослідним Флейбора, вони з Леном летіли на завдання таємної розвідки. Однак, у Гараги не спрацювала гальмівна система і вони врізалися у скелю. Далі — провал в пам’яті, і вже зовсім інші спогади — лілове море, Флейбор…

Як не дивно спогади не принесли полегшення, лише ще більше все заплутали. Нік попросив Лена залишити його на самоті, той поплескав друга по полечу, запевнив що все буде добре і відвів у кімнату, яка «колись належала йому». Йому? Синє розкидне крісло для мандрів, дзеркало, монітор комп’ютера, полиця з флаконом чоловічих парфумів, які він колись полюбляв. Та чи справді він? Нік відкрив флакон вдихнув незнайомий запах. Солодкий, кавовий з ароматом ванілі. Він відставив парфум, сів у крісло і увіткнувся у стіну напроти.

Дика підозра не давала спокою. А що, коли це не його спогади, якщо все це було з кимсь іншим, що коли ним вправно маніпулюють, змушують грати чиюсь роль? Спогади не матеріальні, їх не можна поторкати, відчути, перевірити їх достовірність. Якщо не має кіноплівки чи фотознімків, хіба можна бути певним, що з тобою насправді відбувалося те, що пам’ятається? А якщо навіть є матеріальні докази? Зараз такі речі елементарно підробляють. Спогади — це інтимна річ і ніколи не можна бути впевненим, що те, що ти пам’ятаєш відбувалося саме з тобою, що це не проекція чийогось життя на твою пам'ять. Що там говорив док про інформаційне перенасичення?