В очі вдарило гаряче світло прожекторів, на плечі посипалося блискуче конфетті, у вухах загриміла музика.

Пудра — була єдиною залою в божевільно велетенській розважальній плазі, в яку прохід ускладнювався. Це була найдорожча зала країни — з стелею і стінами з платини, оригінальними картинами та люстрами, ціна яких перевалювала за півмільйона. Здебільшого вона пустувала, перебуваючи під охороною камер і сигналізації. Проте сьогодні був той рідкий день, коли залу відкрили. Подібного чекали роками. В країні було небагато людей ладних викладати шалені гроші за оренду Пудри. Але сьогодні заміж виходила донька найбільшого олігарха країни і серед запрошених перебував увесь бомонд держави. «Свої люди» зробили Ніку запрошення на вигадане ім’я і ось він тут за кільканадцять кроків від таємниці, яку приховували тисячоліттями.

Напевно старійшини керувалися принципом, що найцінніше кладуть на видноті. І справді, хто міг шукати таємну книгу в найбільшому торгово-розважальному комплексі в центрі столиці, де щодня ширяють тисячі людей? Це ж повне безумство.

Несподіваний удар в плече повернув Ніка до реальності. В останню мить він зрозумів, що його зачепила дебела дружина прем’єр-міністра, яка, мов танк, пройшла коридором, брязкаючи прикрасами і наповнюючи залу ароматом «Армані». Нік відступив ближче до стіни і спробував загубитися між гостей, серед яких були посли, міністри і депутати з дружинами, доньками і коханками. Голосно заграв Президентський оркестр, бахнуло кілька пляшок шампанського, як з-під землі виріс офіціант з тацею і бокалами. Нік вправно вивернувся від нього і наскочив на моделей-близнючок у однакових сукнях, які придуркувато засміялися.

Самих наречених серед усієї цієї метушні не спостерігалося. Нік чув як дами перешіптувалися, що молоді зараз на вінчанні. Ще б пак! Обоє належали до секти вбістів, цих віруючих фанатиків. Але Ніку наплювати на винуватців свята. Якщо він знайде Сувій у нього почнеться власне паті. Ой як затремтять тоді Старійшини! Вони то звикли, що життя розвивається за їх сценарієм.

Нік насмішкувато обвів поглядом залу і всіх, хто зібрався в ній — цих накрохмалених, напшиканих парфумами та обвішаних дорогоцінностями панів та панянок і подумав, що всі вони іграшки в руках старійшин і ті маніпулюють ними, як заманеться. Та чи захочеться їм знати істину? Істина потривожить їхній спокій, сколихне розмірений ритм життя, перекреслить примітивні міщанські плани. Нік і сам не знав, як сприйме ту невідому істину, хоча й вважав себе філософом і аскетом. До того ж, його непокоїла думка, що у випадку невдачі, доведеться знищити оригінал священної книги. Від цього підкошувалися коліна. Знищення такого безцінного екземпляра йому здавалося кінцем сподівань людства на просвітлення.