«Почалось», — пронеслось у голові у Ніка і він до болю стис посох.

— Одні неприємності від такої роботи, — бурмотів кур’єр, — клієнти не розписуються, фірма бланки не приймає і гроші не виплачує. Я що даремно пхався сюди?

— Чорт зна що, — вимовив Нік, — де розписатися?

Кур’єр тицьнув Ніку під носа електронний ваучер з голубими водяними знаками і електронну ручку. Нік лівою рукою взяв документ, при цьому ненароком зачепив пальцями долоню кур’єра і… (знову це дивне відчуття, ніби торкнувся порожнечі) розписався нігтем вказівного пальця. При цьому він не спускав очей з коридору.

Кур’єр від здивування відкрив рота; здається, він збирався щось спитати, проте Нік скористався з його подиву, миттю запхав бланк в поштову торбинку і причинив двері.

Замок клацнув, нарешті він залишився на самоті, покрутив у руках білий конверт без жодних розпізнавальних знаків, відкрив його, дістав охайно складений папірець, пробіг по ньому очима і відклав вбік.

Це був виклик до суду 7.12. цього року для надання свідчень про аварію зорельоту «Ф-13.14» поблизу Марсіанських гір, після якої ніхто з пасажирів, окрім нього не вцілів.

Повідомлення було написане на офіційному бланку — зверху шапка суду, знизу голографічний знак з печаткою та підписами. Все виглядало цілком правдоподібно.

Йти до суду Нік не збирався. Однак, нічого нового він сповістити не міг і в інстанції на кшталт такої волів не потикатися. Та й не до цього було йому тепер, настав час подумати про власну шкуру. Найперше що вартувало зробити — зникнути разом з Сувоєм.

Його погляд мимоволі ковзнув по листу, який він після прочитання перевернув донизу написаним і… холодний піт виступив у нього на скронях.

8. Арніка

Дівчина відклала бутерброд з сиром і глянула за вікно.

«Принаймні, однією проблемою менше — не треба ні з ким спати, — подумала вона. — Ієгор все правильно зрозумів, сподіваюсь йому повірять. От коли б іще сновидіння розшифрувати… Але це — непросто».

Податись до шифрувальника снів вона не наважувалась, тут таке не віталося. В цьому світі були свої правила і Арніка намагалася їх дотримуватися.

Ні, до шифрувальника снів вона не піде, інша справа самогіпноз…

Арніка зітхнула. Сни… Сни і Спогади… Вони ніколи не давали їй Спокою… Вона не завжди розуміла, де закінчувались перші і починались другі. Між ними пролягла якась надтонка грань, виявити яку не завжди вдавалося. Вона жила снами і спогадами, вони були її роботою, захопленням, долею…

…І це в світі з такою величезною кількістю спокус і з новими технологіями, які дозволяють і життя до двохсот років продовжити, і дна Маріїнської впадини торкнутись і в Бермудський трикутник шубовснути і в глибини космосу пірнути (походити по Марсу, чи Венері, а потім вихвалятися перед друзями місячним камінцем, привезеним з туристичної мандрівки) — були б кошти… В цьому світі мало хто зважає на якісь там сни.