— Грігор Лакамадзе, — повторив Зік, — грузинський програміст і айтішник. Самі останні моделі комп’ютерів і планшетів — справа його рук. Можливо ця штукенція і підійде до останньої моделі. Але навіть я про таку не чув.

За півгодини Нік дзвонив в двері пентхаусу № 7 на околиці міста. Двері відкрилися не одразу, спершу над ручкою засвітився екран і новітнє досягнення техніки — електронна секретарка — запитала у гостя хто він і для чого прибув. Нік відрекомендувався і для більшої переконливості пригадав ім’я Зіка.

Двері прочинилися. На порозі стояв Грігор. Айтішник не справив на Ніка враження серйозної людини. Худий, сутулий, з довгою кістлявою шиєю, на якій громадилась непропорційно велетенська голова в круглих окулярах з товстими скельцями, червоні налиті кров’ю очі. Проте Нік вирішив не робити поспішних висновків.

— Салют, ти Грігор Лекамадзе? — запитав він.

— Припустимо, а тобі що до того?

«Не надто привітний тип», — відзначив про себе Нік, а вголос мовив:

— Мені порадив тебе Зік Золотий Зуб як найкращого спеціаліста в комп’ютерній галузі. В мене до тебе справа. Зайти можна?

— Валяй, — замість привітання мовив Грігор, — пропускаючи гостя в будинок.

Нік зайшов досередини, де був повний розгардіяш: безліч дротів, пластин й інших пристроїв незрозумілого призначення валялося по всіх кімнатах.

— Підкажи що це? — запитав Нік у Грігора, протягнувши йому тонку золотисту пластинку.

Грігор покрутив предмет в руці, спробував перегнути. Нік, коли побачив таке, аж підскочив на місці:

— Гей, ти, обережніше з цією річчю, вона дуже цінна.

— Не смикайся так, чувак, — буркнув Грігор, — я твоїй флешці нічого не заподію, та й ніхто її не закандичить.

— Значить ти вважаєш, що це все-таки флешка? — видихнув Нік, руки його спітніли від хвилювання.

— Ну в цьому можеш не сумніватися. Мені цікаво інше — де ти її відкопав, чувак?

— Я-а? Мені її подарували, — спантеличено буркнув Нік, який не звикнув до такого спілкування і поспішно додав, — На день народження…

Йому здавалося, що це уточнення додасть правдивості його історії. Проте, воно викликало неочікуваний ефект — неабияк розлютило програміста.

— Ти маєш мене за ідіота? — Грігор підскочив до Ніка, злісно глянув йому в очі своїми налитими кров’ю очима і замахнувся кулаком. Світ поплив у Ніка перед очами. Він відчув, що втрачає рівновагу.

12. Арніка

Того дня людство зібралося на площі в передчутті катастрофи. Вже півроку не вщухали зливи. Венецію змило з лиця землі, Іспанію наполовину затопило, деякі Грецькі острови йшли під воду, сонце по кілька місяців не з’являлося на небі, а коли виринало, то миттю все спопеляло. Такими були наслідки тисячолітнього хазяйнування людини на Землі.