— Але ж ви самі так не вважаєте? — вкрадливо почала дівчина. — Розумієте, я володію деякими надприродними… можливостями. Думаю, мене теж вважають ненормальною, але — стороняться.

Нік здивовано витріщився на свою співрозмовницю. Раптово в завислій тиші він відчув, що між ними виникло щось подібне до довіри і симпатії. Обоє були відщепенці в своєму світі, до того ж, у них був спільний опонент — Люди. І нехай вони були з різними іменами, з різних країн і континентів, проте їх об’єднувала їхня нормальність, як і цих двох їхня… неординарність. І тут Нік згадав, що досі так і не познайомився зі своєю співрозмовницею. Звичайна неуважність — він постійно забував запитувати імена людей. Можливо тому, що вони були для нього порожніми звуками, вони не розкривали ані їх характеру, ані життєвих цінностей. У нього був цілий арсенал знайомих, з якими він спілкувався роками, проте, не мав уяви як їх звати. Він підвівся і простягнув розпростерту долоню:

— Вибачте, не представився. Нік. Нік Арні.

Нік розумів, що знайомство після півгодинної розмови виглядає досить кумедно, але повороту, який відбувся після цього, аж ніяк не очікував. Кутики губ дівчини лукаво піднялися.

— Я знаю, — мовила вона. — Ти ж мені снився, — і ніби нічого надзвичайного не сталося, додала, — А я тобі не снилася раніше?

— Як? Ви? Та що це таке? — фрази переплуталися у Ніковій голові.

— Ну, гаразд, припустимо, що я тобі не снилася. Таке цілком можливо. Ніде не сказано, що я зобов’язана снитися тим, хто сниться мені, адже так?

— Це якась нісенітниця. Пардон, але я зовсім нічого не розумію, пані…

— Арніка. Так як так сталося, що вас врешті залишили в спокої?

Нік перевів подих і подумав «А зрештою чому дивуватися? В моєму житті вже давно відбувається щось незрозуміле. Ось і ця зустріч». Він відкинувся на спинку стільця і розслабився.

— Я обманув їх. — зітхнув Нік. — Я сказав їм те, що вони від мене хотіли.

І Нік розповів Арніці історію, яку до цього розповідав десятки раз у слідчих органах, шпиталях, загсах, розповідав родичам і знайомим. Але вперше за весь час його слухали уважно без тіні іронії і недовіри.

Півроку тому він приїхав сюди з братом Реном, аби відпочити від завалів на роботі. В той час Рен займався розробкою нової Інтернет-програми. Бізнес його йшов вгору, але працювати нерідко доводилося вдень і вночі. Про власну роботу Нік вирішив за краще промовчати. Траплялося Рен засинав перед монітором комп’ютера і Нікові доводилося будити його. Саме Рен наполіг на цій подорожі. За тиждень до неї він скаржився, що надто втомився і хоче відійти від справ, був якийсь нервовий, здавалось, чогось очікував.