Владний бомонд відтепер збирався на свої засідання частіше, аніж завжди, позаяк, був нажаханий такими страхітливими перемінами в кліматі. Дехто з сильних світу звертався за прогнозами до астрологів, і ті казали, що спека пов’язана з проходженням поруч із землею велетенського розпеченого астероїда, що траплялося раз на 100 000 років. Найвідважніші пропонували запитати Арніку про те, коли ж нарешті пеклу буду край, але після довгих дискусій вони погоджувались з більшістю, яка побоювалася турбувати Богиню такими питаннями.

Парки у місті безперервно поливали охолодженою мінералкою, земля її не встигала всмоктувати і вода стікалась в калюжі, неохоче віддаючи місту свою прохолоду.

На четвертий тиждень спеки всім мешканцям континенту в поштові скриньки надійшли конверти з чіпами із вбудованою системою кондиціонування. Новий винахід техніки треба було встромити у вухо, попередньо обравши бажану програму охолодження. Саме ця програма зберігала приємну прохолоду в тілі, не зважаючи на температуру повітря. Відтоді на вулиці людей побільшало, хоча спека і не спала. Втім, як і напруга.

Охочі до усіляких страхітливих історій пророкували черговий кінець світу, який змальовували в найтемніших кольорах. Режисери зняли кілька кінострічок, а найвизначніші художники епохи разом намалювали велике полотно, яке назвали Армагедон.

Пліткуни базікали, що за столицею будують підземний поліс, в якому можна буде ховатися, якщо сонце випече все живе. Окремі спритники навіть пропонували купувати через Інтернет квитки до цього полісу.

Якось пополудні, коли стовпчик термометра вже наближався до позначки 49 і місто задихалося від спеки, Арніка покликала покоївку і попросила пігулку від головного болю. Жінка принесла на таці голубе колесо і лимонад. Випивши, Арніка мовила:

— Хочу залишити покої і відвідати сусідній континент. Але про це… — і дівчина приклала палець до вуст.

Покоївка з розумінням захитала головою.

— Куди прямуватимете?

— На острови, ближче до екватора. Чула там зараз дощить.

Жінка знову хитнула головою:

— І як довго плануєте там пробути?

Арніка стенула плечима, подумала, нарешті відповіла:

— Тижнів зо три.

21. Нік

Кав’ярня поруч з лагуною виявилась порожньою, як і кімнати на поверсі в готелі. Здавалося, життя тут завмерло, а час зупинився. Не сезон! Мусони і шторми заполонили острів, наповнили берег уламками розбитих кораблів, шкарлупами кокосових горіхів і мушлями найхимерніших кольорів, погнали туристів ближче до екватора.

Чудово! Саме на це Нік і сподівався. Швидко зареєструвавшись на ресепшені, він як-небудь покидав валізи, відшукав пляжну сумку, теплий светр і парасолю і рушив у бік океану. Подумати тільки — кілька годин польоту і можливість забути геть про все і злитися з шумом прибою.