Так говорила моя мати, але я то чудово пам’ятав, як вона возилася зі мною і Реном в дитинстві, як сварила нас, коли ми допізна грались на вулиці і по темному повертались додому.

Я стояв і думав: яка безглузда історія і як я міг у все це вплутатись! Якщо так піде далі, я перестану вірити у власне існування і втрачу рештки здорового глузду.

Мати зробила найгірше, що могла — натравила на мене лікарів. Знаєте, після того як ці психопати — судді з лікарями — відчепилися від мене, я провів власне розслідування і дещо таки з’ясував. У лікарняній карточці моєї матері значилося, що через рік після мене вона народила мертвого хлопчика. Батько, який на той час жив вже окремо від матері з молодою моделлю, підтвердив цей факт, але сказав, що мені ніколи про нього не розповідали, щоб не травмувати психіку.

— У всій вашій історії є якась неув’язка. — мовила Арніка. Але я не можу вловити в чому вона? Ви кажете, що відтоді, як зник Рен пройшло півроку?

— Ну, так півроку. Це сталося 29 лютого 2332-го.

— О-о! — мовила Арніка чи то здивовано, чи перелякано. — А ви знаєте який зараз рік?

Незрозуміла підозра закралася в Нікову голову.

— Можливо… хіба не 2332?

— Зараз 3322 рік. Ера Риб. — мовила Арніка і через деякий час додала — Ви прибулець з Ери Водолія.

— О Господи, — вигукнув Нік і обхопив голову, а про себе подумав: «Чорт зна що! Коли ж мене занесло сюди? Схоже уже після розмови з Лейлою. Тепер то про Рена нічого не дізнатись».

— Можливо і вашого брат потрапив в якусь іншу еру? — припустила Арніка.

— Можливо, — буркнув Нік.

— І що ви збираєтесь робити тепер в чужому для вас світі з іншими правилами і законами?

— Я тут ненадовго, мені треба прямувати далі. — ухилився Нік від відповіді.

Арніка уважно подивилася на незнайомця. Щось заворушилось у неї в пам’яті при цих словах. Вона закинула голову назад, бо стало важко тримати волосся і блакитне небо без жодної хмаринки хлинуло їй в зіниці. Вони спілкувалися не більше години, а їй раптом здалося, що ця людина її найкращий друг, що вона розуміє його з-пів слова.

«Чому б це? — прошепотіла Арніка і про себе подумала, — Напевно від того, що він такий же самотній, як і я».

— Ви хочете вирватися з усіх ер, — задумливо мовила Арніка. — Тоді вам до Раю.

Нік поморщився:

— Не вірю я в Рай. Люди багато говорять про нього, але більшого безглуздя, ніж описувати місце, де ніколи не був…

— Мені ні до чого описи інших. Я керуюсь своїми відчуттями, — перебила його Арніка і, помітивши здивований вираз обличчя співрозмовника, додала, — я була там… Рай не вигадка фантазерів, Ніку. Але втрапити в нього людині за життя нереально. Вибратися живим — тим паче.