Тоді я зустрів біля будинку з коляскою, в якій спало немовля. Моя розмова з нею не увінчалась успіхом. Вона заявила, що бачить мене вперше. Коли ж я став говорити про Рена, злякалась і так різко замотала головою, що мені здалося — вона зараз відірветься.

Тоді запевняла, що ніякого Рена ніколи не знала і вже 7 місяців як заміжня, чоловік її працює менеджером місцевого готелю, і вона два тижні тому від нього народила сина. Я вирішив, що Тоді крутила роман одночасно з Реном і тим менеджером і навіть приховала від брата своє одруження. Тепер вона злякалась, що я розповім усе її чоловіку і ні за що не зізнається, що знала Рена.

Ще кілька тижнів я був у повній безпорадності і не мав уяви, що робити далі. Я слухав радіо, дивився новини, читав газети в надії дізнатись хоч щось про брата, або про подібні випадки в житті інших людей. Але все було марно. Хтось викрав Рена, ліквідував усі сліди його існування та ще й залякав усіх, хто його знав.

До речі, про паспорт. Вперше після подорожі я взяв його до рук десь за тиждень і тоді ж виявив, що віза Цейлону, поставлена на кордоні — зникла. Сторінка, на якій вона стояла була чистою. На решті ж сторінок стояли візи усіх країн, де я бував раніше.

Мабуть будь-хто на моєму місці засумнівався б в реальності існування Рена. Але тільки не я. Чим сильніше мені намагалися втовкмачити, що його не було, тим міцнішало моє переконання в протилежному.

Нарешті я наважився на Вчинок. Я поїхав в Городніцу, де жила моя мати. Наші стосунки відзначались напруженістю. Вона завжди була норовлива, а з часом стала навіть істерична.

Коли я зайшов у двір, вона сиділа на ослінці і годувала курей кукурудзою. Мати швидко лущила старі качани металевою машинкою і зернини фонтаном розліталось в різні боки, кури підхоплювали їх ще в повітрі і голосно цокотіли. Сказати, що вона не зраділа моїй появі — не сказати нічого. Вона розлютилась, запитала що я тут забув, потім обізвала мене «таким само дурисвітом, як і мій батько». Але врешті заспокоїлась і погодилась мене вислухати.

— Я не надовго, — мовив я одразу.

— Ясний перець. Коли це ти приїздив до мене надовго? Та ще й без подарунку.

Я зітхнув. Розмова починалась, як завжди.

— Рен пропав, — мовив я, — Ми були з ним на Цейлоні, потім почалась буря і він зник. Його ніде немає.

Очі матері робилися все більші і зліші, доки я говорив. А коли зрештою змовк, вона заломила руки і вигукнула.

— У тебе знову приступ! Треба кликати лікаря! Скільки раз тобі повторювати: у тебе ніколи не було брата! Ти сам собі його вигадав! Ти змалечку допікав мене цим братом і тепер не даєш спокою! Кажу тобі: у мене ніколи не було дітей, окрім тебе.