— І що в Рай завжди можна було зайти так вільно? — запитав Нік.

— Звичайно. А що тебе дивує?

— І можна було їсти плоди з усіх дерев?

— Так.

— Так таки й з усіх?

— Якщо ти маєш на увазі дерево пізнання Добра і Зла, то з нього краще було б не їсти, бо воно викликало щось подібне до галюцинацій.

— Як це? — здивувався Нік.

— А так: з’їси яблучко і ніби щось знаєш, але що знаєш — не розумієш.

— Всі ці яблука ксерокопії головного, того, в якому закодована інформація: про світ, його будову і ціль створення, так? — запитав Нік.

— А ти багато знаєш, — мовив Херувим, — можливо навіть занадто.

— Саме через з’їдену ксерокопію Адама і Єву вигнали з Раю, чи не так?

— Що ти, що ти, — замахав крилом Херувим, — Ніхто нікого не виганяв, вони самі пішли. Троє навіть просили їх залишитися, але вони не схотіли.

— Що ж виходить, вони з’їли галюциногенне яблучко, перед ними з’явилось видіння і вони залишили сад?

— Щось подібне до цього. Вони стали носіями знань, але не могли їх осягнути, прочитати…

— Чому?

— Для цього потрібно було встановити контакт з Деревом Життя, яке на той час напряму з’єднувалось з головним планшетом, що в місці Сили. Але воно їх не зацікавило.

— Що ж з цим деревом нині?

Херувим винувато опустив довгі густі вії:

— Я не зміг його врятувати. Хоча і обприскував мідним купоросом і ще багатьма новомодними штукенціями — нічого не допомогло.

— Зрозуміло, — зітхнув Нік, — А що з людьми, що сталося з ними?