— Після того, як вони скуштували яблуко, частина інформації їм відкрилась у вигляді галюцинацій і вони покинули Рай. Зрештою скільки можна було їм сидіти на одному місці? Століття минуло, а довкола нічого не змінювалося.

— Століття?

— Звісно, первісні люди жили довше, ніж сучасні. Але і їм була властива цікавість. Їм хотілося побачити, що відбувається за брамою Раю. Тим паче, що скуштувавши плід, вони довідались про інші світи і планети, про моря, гори, океани, острови, атоли, зорі, галактики і про двоногих істот, що вільно подорожували всесвітом.

— Зачекай, — вигукнув Нік спантеличено, — яких істот? Настільки я пам’ятаю, на початку їх було лише двоє — Адам та Єва.

— Але ж світ існував задовго до них. І задовго до них розумні істоти населяли ери і вже на той час розвиток окремих сягнув такого рівня, що вони могли вільно мандрувати міжзоряним простором.

— Ти про технічний прогрес?

— Я про телепортацію. Але це не головне. Розумієш, коли ті двоє довідались про будову Всесвіту, їм закортіло все побачити на власні очі і вони вирушили назустріч пригодам.

— І що ж, вони вийшли на контакт з розумними істотами, які населяли землю?

Херувим зітхнув.

— Боюсь, що ні. Інакше їм не довелося б поневірятися так довго. Сам я про їхнє життя знаю мало, але ваші літописи напевно зберегли чимало переказів.

— І все ж таки дивно, що вони не перетнулися.

Херувим стенув плечима.

— Кажу ж тобі: скуштувавши яблуко, вони отримали лише дещицю знань. Вони не мали уяви про багатовимірність простору, про паралельні ери, про те, заради чого створений світ… А розумні істоти, що населяли інші виміри мабуть не знайшли в них нічого цікавого, отже, контакту і не сталося.

— Думаю, Адам і Єва вирішили, що їх розвели, — підсумував Нік.

— А дорогу назад без компасу, карти, жодних засобів для пересування і будь-яких орієнтирів їм і справді знайти було нереально. Та ще й спитати ні в кого. — підхопив Херувим. — Щоправда, після їхньої витівки за наказом Трьох біля Раю возвели не обпікаючі вогняні ворота і поставили нетліючий факел. Сяйво від цих предметів розтікалось на сотні світлових років. Троє сподівались, що воно вабитиме людей і цікавість зрештою приведе їх під стіни Раю. Але сталося не так як гадалося. Люди злякались, що вогонь спопелить їх і почали ще більше сторонитися Раю. Так з’явилась легенда про його неприступність.

Нік закрив очі і надовго замислився. Почуте настільки суперечило його знанням, що він розгубився. Одне він збагнув: світ ніколи не розкриває всі свої таємниці, уявлення про справедливість можуть бути помилковими, а сприйняття наслідків як кари лише — ознака невисокого рівня розвитку.