Нік роззирнувся довкола. Яке з решти дерев — Дерево Життя не здогадаєшся…
Він довго блукав запущеним садом, однак ніхто не потрапляв йому на очі.
«Невже ніхто в жодній з ер так і не заслужив Раю? — думав він. — Дивина».
Зрештою мандрівник набрів на ефірну істоту з крилами, яка цілком могла бути мешканцем Раю.
Істота в окулярах з товстими скельцями сиділа під грушею і читала електронну книгу. Побачивши відвідувача, неабияк зраділа, підвелась, застрибала і привітно заусміхалась.
— Перший гість за скільки-то століть! Хвала небесам! Мабуть стомився з дороги, може чогось бажаєш? О, я забув представитись — Херувим Єфросиній, наглядач Раю.
Нік остовпіло дивився на Херувима. Херувим на Ніка. Обоє мовчали.
— Це справді Рай? — нарешті запитав Нік і подумав, що за все життя не запитував нічого безглуздішого.
— Він самий. А що, не схожий? — винувато мовив Херувим.
Нік не мав уяви, на що має бути схожий Рай, тому відповів перше, що спало на думку:
— Не знав, що Рай знаходить в Ері Тільця.
— Це перша Ера і остання, найближча, до обійстя Сили. — Херувим шанобливо прикрив очі і склав долоні човником. — З неї все почалося і до неї все повернеться. Іншому не бути.
— Отже, головний комп’ютер треба шукати поза межами Раю, — прошепотів Нік.
— Ти щось сказав? — перепитав Херувим.
Нік похитав головою:
— Чому ж так довго сюди ніхто не заходив?
— Не знаю з чого й почати. Та ти сідай не стій — трава тепла — не застудишся. — забідкався Фроня. — Розумієш, з самого початку вимоги до кандидатів були зависокі. Я одразу це казав, але мене тут ніхто слухає. — Фроня надув губи і продовжував. — Потім вимоги послабили, дозволили грішити, але каятися — щиро і з вірою. Так було треба — інакше — ніхто не мав би шансів потрапити сюди. Але це мало що змінило.
— Чому? — здивувався Нік.
— А ти не розумієш? От наприклад: підходить фанатичний віруючий до брами, читає напис і одразу згадує усі свої провини і думає, що він ще не достатньо очистився і проходить повз.
Маловіри теж рай оминають, бо думають, що ніхто в такі місця задарма не впускає.