— Я ні від кого не переховуюсь, Севен. — вдавано розсердився Срібний. — Хіба я схожий на дитину, що грається в піжмурки? Хочу лише поговорити з тобою наодинці про подорож нашого героя — Ніка Арні. Чи ти може подумала, що я запропоную тобі щось інтимніше. Ха-ха-ха…

Севен скривилась так, немовби ковтнула нерозведеного лимонного соку.

— Нік, ось хто вас турбує.

— Скажи мені, пташко моя, чому я не міг розшукати його ні в Ері Водолія, ні в Ері Риб, ні в інших, ближчих до лабораторії ерах, коли він був там? Адже у віртуалці ніщо не може сховатися, а йому це вдавалося. В чому тут секрет?

— В окулярах.

2

Нік відчув, як його підхопила потужна хвиля, повітря довкола наелектризувалось, заколивалося і Ера Тільця з воротами Раю зникла мов міраж у пустелі. Світ потьмянів і він, крутячись і перекидаючись, пірнув у щось в’язке і тепле. Його падіння тривало кілька космічних хвилин, але за цей час встигло спалахнути і погаснути кількасот зірок в найближчій галактиці, зародитись і зникнути розумне життя на кількох планетах…

…Воно було стального кольору і формою нагадувало яйце, висіло в темно-синьому повітрі і повільно коливалась, немов дихало.

«Місце сили, з якого все почалося і в яке все повернеться» — майнуло в голові у Ніка.

Він озирнувся, але жодних вказівних написів, як то було на воротах Раю, не запримітив. Якусь мить дослухався до звуків, вдивлявся в кольори навколо, зрештою наблизився до нового об’єкту. Двері станції повільно прочинились і Нік переступив поріг…

Вся система охорони — з півсотнею машин наставила на нього зброю. Нік насторожився і з півхвилини мовчки дивився на роботів-автоматів. Боротьба не мала сенсу. До того ж, він не знав які з фізичних законів, що діють на землі, працюють на цій станції. Він не мав ні найменшої уяви, що робити далі, в голові — повний безлад. Але ось всі думки раптом зникли; і лише одна фраза чітко запульсувала в свідомості.

— …Провалиться під лід новий старий очолить світ. — мовив він, дивлячись на охоронців.

Кругла металічна машина з півсотнею щупалець, очевидно керівник охоронного штабу, викотилась наперед і, вивчаюче глянула на Ніка випуклими бляшаними очима. З неї вирвалось щось схоже на скрип чи лязкіт, роботи-охоронці відступили.

— Перепрошую, Ви надто давно не навідувались сюди, тому ми Вас і не впізнали. — проскрипіла машина. — Лише обрані знають пророцтво.

— Нік спробував рушити, але металічна машина перегородила шлях:

— Мушу сканувати ваші зіниці. Це необхідна умова, — проскрипіла вона.

«Це кінець», — подумав Нік. Машина, між тим, приставила до його очей два прозорі скельця.