Над дерев’яною брамою палахкотіла табличка з літерами, на ній кров’ю було написано: «Ласкаво просимо до Електронного Раю», трохи нижче виднівся підпис, зроблений ручкою з синім чорнилом — «Ера Тільця».

«Ера Тільця? — майнуло у підсвідомості, — оце так несподіванка. Я то гадав, що рай поза усіма ерами і саме тут знаходиться головний комп’ютер… А про те, що сюди вільний доступ — і помислити не міг.

Вільний доступ в Едем, про який всі мріють, і майже ніхто не втрапляє за життя? Чудеса! Може мені все це сниться?»

Не так Нік уявляв собі це місце, не так про нього писалося у священних текстах. Та хіба подив міг затримати його?

Він, носій Сувою, вже добре знав, що читати треба між рядками, тому то не здивувався, коли з’ясувалося, що ніяка стежка — ні вузька ні широка — не веде в Едем, ані тоді коли зрозумів, що брама давно не охороняються, ні тоді коли знайшов на піску сліди босоногих.

Пісок був вологий, мабуть в раю недавно пройшов дощ і відбитки ніг були чіткими — правильні людські ступні з п’яткою і п’ятьма пальцями — одним великим і чотирма меншими. Одні відбитки простували в рай, інші — повертали назад і вели аж за кущі, де й зникали в рідкій траві. Отже, нещодавно хтось у фізичному тілі приходив у священний сад і спокійнісінько повернувся назад. Можливо навіть нацупив плодів з чарівних яблунь і зараз десь тихенько їх наминає. Нік озирнувся довкола, чи нема нікого поряд, чи ніхто не стежить за ним. Але не помітив ні душі.

Зітхнув. Цього він не чекав; коли думав про рай, то був певен, що туди не проникнути без сутички із блискучим Херувимом. А виявилося — Едем зовсім не охороняється.

А що, як це пастка? Варто зайти і опинишся під тотальним контролем якоїсь хитромудрої автоматики, яка паралізує волю і розум? А може з цим електронним Раєм все значно простіше і розповіді про його неприступність написані дише для того, щоб нікому й на думку не спало його шукати.

Обережно Нік підступився до дерев’яних воріт, нашвидкуруч зроблених з нерівних дошок, оглянув два диска, що стояли обабіч священної брами, зрештою наважився перетнути уявну межу. Ніхто не став йому на заваді. Потойбічний світ не зник і в Раю все лишилося на своїх місцях.

Мандрівник обережно рушив вперед, увійшов у занедбаний сад з нестриженою травою і безліччю рослин, озирнувся довкола. З-поміж інших дерев найбільше виділялося одне — з невеличкими золотистими яблуками, зовні подібними на Сувій.

«Воно, — майнуло в голові у Ніка, — Те саме, яке свого часу скуштували Адам з Євою. І як же його плоди подібні до мого Сувою! Можливо і інформація в них однакова?»