— На базарі цих грошей не беруть, — промурмотів молодший.

— Не слухайте його, пані, — настрій старшого різко змінився. — На нашому базарі беруть усе… Він, — старший відібрав у молодшого рушницю, — увесь час верзе дурниці, бо тяжко пережив смерть Лейли. Наркомани вбили його дружину, маленьку Лейлу. Після того він трохи здурів…

— Співчуваю.

— Мене звуть Мехді Зушані, — відрекомендувався старший. — Я фермер, пані. Я володію цим будинком. Й усі ці землі, — він обвів рукою навколо голови, — також належать мені за правом спадку. Ми жили тут від початку світу. Наша родина єдиною зі всього селища пережила Велику епідемію. Я і моя дружина Айша. Вона тепер хвора, пані, й не може до вас вийти.

— А це ваш син? — Анабела кивнула на молодшого.

— Небіж, пані… Нам з Айшею Аллах милостивий, милосердний не дав власних дітей. На все Його воля…

— Отже, Шерма жила у вас?

— Це правда, — підтвердив Мехді. — Але давайте, пані агент, зайдіть до мого дому, ми ще не забули чеснот гостинності.

— Дякую, — високій Анабелі довелось схилитись, щоб не зачепитись за одвірок. Вона відразу зауважила, що усередині дім фермера Зушані був не таким убогим, яким здавався іззовні. На різьбленому самшитовому столику височіли колекційного вигляду кальяни, а відеоконсоль належала домашньому комунікатору найостаннішої моделі.

— Пані Мар’ям розпитувала нас про ту дивовижну блискавку, яка вдарила Шерму в полі за гаражами, — охоче розповідав Мехді. — Пані Мар’ям там усе облазила, все фіксувала на камеру, знайшла там якусь річ.

— Якесь сміття, — ледь чутно прошепотів небіж Мехді.

— Не кажи такого, Мусліме, — Зушані подивився небіжеві в очі. — Ти нічого не торопаєш. Якщо шановна пані Мар’ям вважала, що це цінна знахідка, значить, так воно й було. Вона вчена, їй краще знати.

— Мене цікавить, що робила Шерма у вільний час, — Анабела зручно вмостилась на низькій канапі.

— Будете пити чай? — Мехді вказав на величезний металевий чайник, що грівся на пласкому електричному приладі.

— А кави у вас немає?

— Як немає!? Хакк свідок, кава є! У пристойному домі, пані, завжди є кава. Кава мусить бути! — господар будинку рушив у напрямку до холодильника. — Добра смачна арабіка. Я зберігаю каву у морозильній камері, так вона не втрачає аромату і смаку. — Мехді так енергійно заходився засипати каву до сервіратора, що його атласний халат розпахнувся, і Анабела побачила під ним комбінезон доволі сучасного крою.

— Так чим саме займалась Шерма?

— Коли вона приїхала, пані, то відразу сказала, що її цікавлять древні руїни на північ від міста. Вона орендувала у нас дві кімнати як вчена, що досліджує давні часи. Дуже давні. Ті, які тривали ще до Пророка, нехай Його Ім’я прославляється вічно[58].