«Цілком пацавата місцинка, — визначила агент поліції. — Й що тут, цікаво, поробляла вагітна коханка адмірала Яна?»

Анабела підійшла до брами будинку і голосно назвала себе. У спецшколі в неї розвинули зачаткові здібності телепата, тому вона знала, що з будинку за нею слідкують. Агент відчувала присутність, як мінімум, трьох людей, наміри яких за шкалою лояльності перебували десь між позиціями «нейтральна» і «недружня».

«Все ж таки, радше нейтральна, аніж недружня», — уточнила Анабела і означила власні наміри енергійним ударом ногою у браму. Товстий кераміт відізвався глухим невдоволеним звуком.

— Хто ви? — почула вона голос із захованого між плитами комунікаційного пристрою.

— Представник імперської влади!

— Шайтана лисого ти представник! Йди геть звідси!

«Помилилась, — констатувала агент. — Наміри виявились недружніми».

Анабела підстрибнула, ухопилась за верхній край брами й без великих зусиль перебралась до внутрішнього двору. Під низьким навісом на неї чекали двоє чоловіків зі старовинними помповими рушницями.

— Доброго дня, шановні, — агент розтягнула губи у привітну посмішку і торкнулась пальцем бейджика. — Я агент Фаро. Ось моє посвідчення.

— Це вторгнення, — старший із чоловіків направив ствол Анабелі у груди.

— Ви погрожуєте представникові імперського уряду?

— Ми не визнаємо ніякого вашого уряду. Ми самі по собі.

— Такого не буває, шановні.

— А де ж був той ваш грьобаний уряд, коли вбивали мою дружину!? — раптом заверещав молодший. Голос у нього був писклявим і вимовляв він «гйопаний уйрят». — Тоді ми чомусь не бачили ані вашого уряду, ані вашої поліції! Ще скажіть, що ми маємо платити податки тому вашому Аралану.

— Еарлану Третьому, Охоронцю прав і свобод світів, — виправила Анабела. Як громадянка першої категорії вона вважала за свій обов’язок забезпечувати суспільну повагу до особи імператора.

— Я не з податкового управління, — пояснила агент. — Я розслідую злочини, вчинені Шермою Шайнар.

— Ви всі подуріли з тою Шермою, — мовив старший, опускаючи рушницю. — Два місяці тому нас уже розпитували про неї.

— Я знаю, — кивнула Анабела. — Вас розпитувала піфійка Марія.

— Мар’ям, так вона назвалась, — погодився старший. — Ми їй все-все розповіли.

— А тепер ще й мені розповісте. А я вам дам за це сто імперських фунтів.