- Маю дані з його біо-монітора, - сказала Джогансен. - Пульс 58, кров’яний тиск 98/61.

- Не так вже й погано, - сказав Бек. - Нижче ніж я би хотів, та він пробув у марсіянській силі тяжіння 18 місяців, то ж це очікувано.

- Час до перехоплення? - спитала Ллюїс.

- 32 хвилини, - відповіла Джогансен.

Блаження непритомність відмінилась туманним отямленням, яке перейшло у болісну дійсність. Уотні розплющив очі та скривився від болю у грудях.

Від полотна мало що лишилось. Лахміття ширяло біля країв дірки, яку воно раніше зачиняло. Крізь неї Уотні міг бачити вид Марсу з орбіти. Обрій величної червоної планети на вигляд сягав вшир безкінечно, а розріджена атмосфера робила краї розмитими. Лише 18 осіб за всю історію особисто бачили цю картину.

- Іди в дупу, - сказав він до планети під ним.

Тягнучись до приладів на руці він скривився. Спробував знов, цього разу повільніше, увімкнув радіо.

- МЗЧ викликає Гермес.

- Уотні?! - почулась відповідь.

- Підтверджую. Це ви, капітане? - сказав Уотні.

- Підтверджую. Яке у тебе становище?

- Я на кораблі без приладів керування, - сказав він. - Це все, що я можу вам сказати.

- Як почуваєшся?

- Груди болять. Гадаю, я зламав ребро. Як ви?

- Ми намагаємось дістатись до тебе, - сказала Ллюїс. - При запуску були ускладення.

- Ага, - сказав Уотні, дивлячись крізь діру в кораблі. - Полотно не витримало. Гадаю, воно порвалось скоро після злету.

- Це збігається з тим, що ми бачили протягом запуску.