— Одружимося? Але ж потрібен час, щоб отримати свідоцтво та залагодити все інше.

— Не у Лас-Вегасі. Я заздалегідь зателефоную до церкви щодо вінчання. Ми поїдемо туди наступного тижня й одружимось.

Плачучи і сміючись одночасно, Нора промовила:

— Я згодна.

— Чудово, — посміхаючись, промовив Трейвіс.

Ейнштейн щосили заметляв хвостом: «Так, так, так, так».

5

У середу 4 серпня, виконуючи замовлення сім’ї Тетранья, Вінс Наско вбив таргана на ймення Лоу Пантаньєла, котрий погодився свідчити у вересні проти сім’ї.

Джонні «Електрик» Сантіні, мафіозний хакер, застосував усі свої знання високих технологій, щоб зламати федеральні комп’ютери і знайти Пантаньєлу. Тарган замешкував під охороною двох федеральних шерифів у безпечному місці, що розташовувалося — хто б міг подумати! — в Редондо-Біч, що на півдні округу Лос-Анджелес. Після свідчень, які Пантаньєла повинен був дати восени у суді, йому обіцяли виготовити фальшивий паспорт, щоб він розпочав нове життя у Коннектикуті, проте, певна річ, він не повинен був аж стільки прожити.

Оскільки Вінсу, напевно, доведеться прибрати одного чи обох шерифів, щоб дістати Пантаньєлу, то галас мав би здійнятися неабиякий, тому Тетраньї запропонували Вінсу дуже велику винагороду — 60 000 доларів. Вони й гадки не мали, що для Вінса вбивство кількох людей уже було винагородою: це робило його роботу ще привабливішою.

Вінс слідкував за Пантаньєлою майже тиждень. Він щодня приїжджав на різних машинах, щоб його, бува, не помітила охорона таргана. Вони нечасто випускали Пантаньєлу на вулицю, але все ж переоцінювали його схованку, оскільки три-чотири рази на тиждень дозволяли йому підвечеряти у невеличкій тратторії[54] за чотири квартали від його помешкання, куди й супроводжували його.

Зовнішність Пантаньєли була змінена максимально. Колись у нього було густе чорне волосся, що спадало на плечі. Тепер його постригли під бокс і пофарбували у світлий каштановий колір. Раніше Пантаньєла був вусанем, але тепер поголив вуса. Попервах він мав двадцять сім кілограмів надлишкової ваги, але за два місяці під опікою шерифів схуднув на двадцять кілограмів. І все-таки Вінс упізнав його.

У середу, 4 серпня, о першій годині дня шерифи, як зазвичай, повели Пантаньєлу до тратторії. О десятій хвилині на другу туди зайшов і Вінс.

У ресторанчику було лише вісім столів посередині та шість кабінок уздовж бічних стін. Тут було чисто, але, на думку Вінса, занадто по-італійськи крикливо: біло-червоні картаті скатертини; псевдофрески римських руїн; підсвічники з порожніх винних пляшок; сотні грон пластикового винограду, які чомусь звисали з решітки на стелі, нібито імітуючи альтанку. Оскільки каліфорнійці зазвичай вечеряють рано (принаймні за східними стандартами), вони й обідають рано. О десятій хвилині на другу в ресторані було найбільше відвідувачів, але вони вже починали розходитися. О другій годині стало зрозуміло, що, найімовірніше, крім Пантаньєли та його охорони, у ресторані не залишиться нікого. Для Вінса це був ідеальний момент, щоб виконати замовлення.