Спершись об арку, що вела до їдальні, і склавши руки, Нора промовила, посміхаючись:

— Гадаю, він хоче тобі показати, як поводяться діти, — це на той випадок, якщо ми захочемо їх мати.

Трейвіс кинувся до собаки. Той зіскочив зі свого п’єдесталу й вилетів із кімнати, а Трейвіс, перечепившись через крісло і не втримавшись на ногах, гепнувся на підлогу.

Нора розсміялася.

— Це досить кумедно.

— Куди він побіг? — запитав Трейвіс.

Нора вказала на коридор, що вів до двох спалень і ванної кімнати.

Трейвіс пішов до своєї спальні. Ретривер стояв на ліжкові й дивився на двері.

— Від мене ти не втечеш, — промовив Трейвіс. — Це ж для твого блага, чорт забирай, і тобі зроблять ці щеплення, хочеш ти цього чи ні.

Ейнштейн підняв задню ногу і подзюрив на ліжко. Трейвіс здивовано запитав:

— Що, до дідька, ти робиш?

Ейнштейн припинив дзюрити і, відійшовши від стебнованого покривала, просякнутого сечею, зухвало подивився на Трейвіса.

Той раніше вже чув історії про котів та собак, які висловлювали своє крайнє незадоволення, викидаючи такі ось фортелі. Ще коли він був власником агентства нерухомості, одна з агенток залишила свою карликову коллі в конурці й поїхала у двотижневу відпустку. Коли вона повернулася і випустила собачку, та помстилася їй, обдзюривши її улюблене крісло та ліжко.

Але Ейнштейн був не простим псом. Враховуючи його надзвичайний інтелект, його вчинок викликав ще більше обурення, ніж якби він був звичайним псом.

Трейвіс розсердився. Він підійшов до пса і промовив:

— Цього я тобі не пробачу.

Ейнштейн зіскочив з матраца. Розуміючи, що він зараз спробує втекти з кімнати, Трейвіс позадкував і зачинив двері. Бачачи, що шлях до втечі відрізаний, Ейнштейн одразу ж розвернувся і побіг у дальній куток спальні, де зупинився навпроти шафи.

— Досить бігати, — суворо сказав Трейвіс, розмотуючи повідець.

Ейнштейн відступив у куток.

Зігнувшись і розставивши руки, щоб той не проскочив, Трейвіс нарешті схопив ретривера і причепив повідець до ошийника.