Пляжна сумка стояла на сидінні біля Вінса. Він дістав звідти «узі».

Пантаньєла та шерифи якраз говорили про те, які шанси у «Доджерса»[56] потрапити на світовий чемпіонат.

Вінс підвівся, підійшов до їхньої кабінки і всадив у них зі свого «узі» двадцять-тридцять набоїв. Коротенький глушник останньої моделі спрацював бездоганно, і постріли нагадували заїкання людини, яка намагається вимовити свистячий звук. Вінс зробив усе настільки швидко, що шерифи не тільки не встигли вихопити свою зброю, а й навіть здивуватися.

«Клац, клац, клац».

Пантаньєла зі своїми охоронцями померли за три секунди.

Вінс здригнувся від неймовірної насолоди, і його одразу ж наповнила життєва енергія, яку він щойно поглинув. Від повноти почуттів він не міг навіть промовити слова, але за якийсь час тремтячим і скреготливим голосом сказав:

— Дякую.

Відвернувшись від кабінки, Вінс побачив офіціантку, котра від жаху наче завмерла посеред зали. Її блакитні очі прикипіли до трупів, але в цю мить вона повільно переводила погляд на Вінса.

Не встигла офіціантка закричати, як Вінс випустив у неї всі кулі, що залишалися в магазині (приблизно десять). Вона впала, стікаючи кров’ю.

«Клац».

— Дякую. Дякую, — двічі повторив він, оскільки вона була юною і сповненою сил, тому віддала йому більше енергії.

Хвилюючись, що з кухні може ще хтось вийти — чи якийсь перехожий зазирне і побачить мертву офіціантку на підлозі, — Вінс швидко підійшов до своєї кабінки, забрав пляжну сумку і засунув «узі» під рушник. Потім він одягнув «дзеркалки» і залишив ресторан.

Вінс не турбувався за відбитки пальців: він покрив пальці клеєм Елмера. Клей висох і був майже прозорий, тому його важко було помітити, хіба якщо Вінс усім показуватиме долоні. Шар клею був достатньо товстим і, заповнивши всі найдрібніші лінії на шкірі, залишав абсолютно гладенькі відбитки.

Вінс пройшов один квартал, повернув за ріг і сів у припарковану біля узбіччя машину. Наскільки він помітив, ніхто не звернув на нього уваги.

Вінс поїхав до океану в передчутті сонячних ванн та купання, що збадьорить його. Їхати на пляж Редондо за два квартали звідси було б украй необачно, тому він вирушив Коуст-хайвеєм на південь до Болза-Чіка, що північніше Гантінгтон-Біч, де він замешкував.

Під час поїздки Вінс розмірковував про собаку. Він досі платив Джонні Електрику, щоб той моніторив притулки для тварин і поліцейські відділки або інші установи, які могли бути задіяні у пошуках ретривера. Вінсу було відомо про оголошення АНБ для ветеринарів та служби вилову бездомних тварин у трьох штатах. Він також знав, що АНБ поки що ретривера не знайшло.