Нора, Трейвіс і Ейнштейн шість днів мандрували безкраїми просторами національних заповідників «Ельдорадо», «Тахо» і «Тояба». Їх оточували одвічні соснові і ялинові ліси. Вони орендували човна і плавали озером, досліджуючи райські затоки і величні бухти. Трейвіс із Норою загоряли і купалися. Ейнштейну теж подобалося хлюпатися у воді, що й не дивно для його породи.

Молодята кохалися іноді зранку, іноді пізнім вечором, але найчастіше — вночі. Нора була здивована своєю ненаситністю. Їй постійно хотілося ще.

— Я кохаю тебе за твій розум і твоє серце, — зізнавалася Нора, — але, Господи, я так само сильно кохаю твоє тіло. Може, я збоченка?

— О Боже, ні. Ти просто молода здорова жінка. Насправді, враховуючи твій спосіб життя, з емоційним здоров’ям у тебе точно все гаразд. Норо, ти мене дивуєш.

— Я хочу тебе осідлати.

— Точно збоченка, — зі сміхом промовив Трейвіс.

Погожого тихого п’ятничного ранку 20 серпня молодята залишили Тахо і перетнули кордон штату, вирушивши до півострова Монтерей. Там, де континентальний шельф межував з океаном, а краєвиди були навіть кращі, ніж на озері Тахо, вони провели чотири дні. У середу 25 серпня Нора і Трейвіс поїхали додому.

Під час подорожі вони повністю занурилися у радощі медового місяця, тому неймовірний людський інтелект Ейнштейна відійшов на другий план. Але коли вони пізно ввечері доїжджали до Санта-Барбари, Ейнштейн нагадав про свій унікальний дар. За шістдесят-вісімдесят кілометрів від дому ретривер почав хвилюватися: він постійно совався на сидінні між Норою та Трейвісом, потім хвильку сидів непорушно, клав голову Норі на коліна, а тоді знову підскакував. Водночас Ейнштейн якось дивно підвивав. Коли до дому залишалося не більше п’ятнадцяти кілометрів, пес почав тремтіти.

— Що з тобою, волохата мордо? — поцікавилася Нора.

Дивлячись на неї своїми виразними карими очима, Ейнштейн щосили намагався передати якусь складну і важливу думку, проте Нора його не могла зрозуміти.

За півгодини до заходу сонця, коли вони вже в’їхали в місто й австостраду змінили міські вулиці, Ейнштейн почав вити вже по-іншому, а відтак глухо загарчав.

— Що з ним таке? — запитала Нора.

Спохмурнівши, Трейвіс промовив:

— Не знаю.

Коли пікап під’їхав до орендованого будинку Трейвіса і зупинився в тіні фінікової пальми, ретривер почав гавкати. Упродовж їхньої тривалої подорожі він мовчав, а тепер його гавкіт у замкнутому просторі ледь не оглушив Трейвіса і Нору, проте ретривер не заспокоювався.

Коли Трейвіс із Норою вийшли з машини, Ейнштейн проскочив повз них і, не перестаючи гавкати, завмер, перепинивши їм шлях.